Розділ 71

Пройшовши вузьким, звивистим тунелем, група опинилася в маленькій, тісній кімнаті з низькою стелею. Єдине джерело світла — тьмяна лампочка на дроті, що звисала зі стелі, мерехтіла, створюючи тіні на стінах.

— Що це за місце? — спитав Аарон, обводячи кімнату поглядом.

— Схоже на таємне сховище, — коротко відповів Дрейк, оглядаючи помешкання.

У кутку стояло примітивне ліжко з тонким матрацом і ковдрою, поряд — металева шафка з кількома консервними банками та пляшками води. В іншому кутку була звалена купа сміття: зламані інструменти, уривки паперу, старий одяг. Але основну увагу привертав люк у стелі разом з драбиною, що стояла поряд.

— Трясця, — вилаялась Калі, дивлячись на люк. — Здається, тепер ми знаємо, як Хескелл утік.

— Чудово! — пирхнув Кай. — А ми як дурні шукали його навколо лабораторії та скрізь, окрім підземних тунелів.

Сільвія підняла одну з порожніх банок з-під консервів, оглянула її та кинула убік.

— Він тут довго не пробув. Зважаючи на все, день чи два, не більше.

— Ми могли його зловити! — з прикрістю сказала Калі, ударивши кулаком по стіні. — Якби не були такими ідіотами.

Дрейк спокійно кивнув, уважно оглядаючи кімнату.

— Хескелл підозрював, що колись його знайдуть, — сказав він. — Все це виглядає як добре продуманий відхідний шлях.

Калі піднялася до люка в стелі, оглянула замок і почала його зламувати.

— Розумний він, цього не відібрати, — зауважив Аарон, зітхаючи. — Але все одно ми мали це передбачити.

— Тепер уже пізно жалкувати, — сухо відповів Дрейк.

Люк відкрився з тихим клацанням і Калі прибрала інструменти.

— Погляньмо, куди веде цей шлях, — сказала вона.

По черзі, одне за одним, вони піднялися по драбині. На поверхні їх зустріло прохолодне повітря і густий ліс. Навколо не було жодного знайомого орієнтира, а лабораторія залишилася далеко позаду.

Аарон озирнувся, насупившись.

— Ми далеко за периметром. Це пояснює чому його не знайшли, — він подивився в далечінь із сумом. — Тепер уже марно шукати його. Пройшло дуже багато часу.

Калі обернулася до Дрейка, її обличчя виражало рішучість.

— Ми маємо придумати новий план. Хескелл все ще десь там. Поки він живий, люди у небезпеці.

Дрейк кивнув, стискаючи кулаки.

— Ми його знайдемо. Це лише питання часу.

Кай, трохи роздратований невдачею, пробурмотів:

— Сподіваюся, наступного разу ми будемо розумніші.

Сільвія підтримала його.

— Потрібно повернутись додому і все обміркувати. Це ще не кінець.

— Ні, — твердо відповів Дрейк. — Це лише початок. Чергової пригоди.

Ввечері всі зібралися у будинку Ліанни. У вітальні горів камін, навколо якого розсілися Дрейк, Калі, Аарон, Кай та Сільвія. Кейра та Ліанна принесли гарячий чай та свіже печиво.

— Ти справді збираєшся піти? — Ліанна тихо запитала Калі, в її голосі чувся смуток.

— Так, мамо, — Калі зітхнула. — Я не можу тут залишитися. У мене є команда, обов’язки.

— Але ж ми тільки нещодавно зустрілися. І Кейра… вона сумуватиме за тобою.

Кейра теж підійшла до сестри.

— Калі, навіщо ти йдеш? Все ж гаразд, хіба ні?

Калі обійняла сестру за плечі.

— Кейро, я з радістю залишилася б, але я не можу. У нас у Сховищі багато справ. Ми захищаємо людей, це важливо.

Кейра сумно схилила голову.

— Я розумію, але… все одно не хочу, щоб ти йшла.

Калі усміхнулася і трохи підняла підборіддя сестри.

— Слухай, за місяць у бабусі Марти день народження. Приїжджайте всі разом — ти, мама, Лендон. Це буде найкращим подарунком для неї.

— Ти маєш рацію, — погодилася з дочкою Ліанна. — Мама буде рада. Добре, ми приїдемо.

Калі міцно обійняла їх обох.

— Дякую, мамо.

Наступного дня Калі, Дрейк, Аарон, Кай, Сільвія та ще кілька людей із команди, включаючи тих, хто був у Дейлкресті, розпочали збори. Деякі з команди вирішили залишитися в Дейлкресті, щоб допомогти місцевим, але більшість все ж таки хотіла повернутися до Сховища 17.

— Ну, що, готові? — спитав Дрейк, підходячи до вантажівок.

— Готові, — коротко відповіла Калі.

Ліанна та Кейра прийшли проводити їх.

— Бережи себе, доню, — сказала Ліанна, ледве стримуючи сльози.

Кейра міцно обійняла Калі, не бажаючи відпускати.

— Ми приїдемо до бабусі. Тільки обіцяй, що будеш обережною.

Калі усміхнулася.

— Обіцяю.

Вони покинули дім, залишивши за спиною затишне тепло сімейного вогнища. Дорога в Сховище 17 була довгою, але Калі знала, що її вибір був правильним. Попереду на них чекали нові завдання і, можливо, чергові битви, але думка про нову зустріч із сім’єю зігрівала її серце.