Розділ 70

Доля ручних мутантів Хескелла стала головним питанням на зборах Ради та жителів Евергрея. Думки розділилися: одні наполягали на знищенні істот, вважаючи їх небезпечними, інші ж бачили в них не тільки жертви Хескелла, а й своїх близьких, тих, хто був викрадений або зник безвісти.

— Ми не можемо їх просто вбити, — сказав один із жителів, вказуючи на одного з мутантів. — Це був мій брат. Він зник рік тому, а тепер… тепер він такий.

У залі повисло напружене мовчання, яке порушив Лендон:

— Я розумію ваші почуття. Ми справді не можемо так просто позбавити їх життя. Але повернути їх до колишнього стану… Це буде складне завдання.

— Отже, треба спробувати, — сказала Калі, підводячись. — Вони постраждали від Хескелла. Ми повинні хоча б спробувати їм допомогти.

— Моя команда вчених займеться цим, — продовжив Лендон. — Ми заберемо мутантів до нашої лабораторії. Це безпечне місце, де ми зможемо вивчити зміни, які зробив Хескелл, та спробувати повернути все назад.

Фінн кивнув.

— Я допоможу. Перепрограмую їх чипи так, щоб вони підкорялися тільки вам та ще кільком перевіреним людям.

— Дякую, Фінне, — сказав Лендон. — Якщо не вдасться повернути їм розум, ми зробимо все можливе, щоб вони були безпечними. Ми більше не дозволимо їм бути знаряддям у чиїхось руках.

Процес транспортування мутантів до міста пройшов спокійно завдяки чипам, перепрограмованим Фінном. Городяни, незважаючи на страх, поступово звикали до їхньої присутності, бачачи в них жертв, а не монстрів. Калі та Дрейк відвідали лабораторію, де мутанти тепер утримувалися у спеціально обладнаних кімнатах. Лендон із командою вже приступили до досліджень.

— У нас ще довгий шлях, — сказав Лендон, показуючи результати перших аналізів. — Але я вірю, що ми знайдемо, як їм допомогти.

— Ми також у вас віримо, — відповів Дрейк, киваючи. — І дякую вам за те, що ви взяли це на себе.

— Якщо я цього не зроблю, то хто тоді зробить? — слабко усміхнувся Лендон.

Коли вони покидали лабораторію, Калі озирнулася на мутантів, що мирно сиділи за скляними стінами.

— Я рада, що ми їм дали шанс, — тихо сказала вона.

Дрейк обійняв її за плечі.

— Після всього, через що вони пройшли з Хескеллом, вони заслужили на людське відношення.

Перевіривши мутантів, команда вирішила навідатися до зруйнованої лабораторії Хескелла. Вони хотіли переконатись, що він ніде не ховається. У густому лісі, просоченому приємною свіжістю після недавнього дощу, п’ятеро друзів впевнено крокували, насолоджуючись тишею. Тепер їм більше не потрібно було ховатись і побоюватися раптових атак.

— Як добре, що ми можемо йти так вільно, — зауважила Калі, переглядаючись з Дрейком.

— Невідомо, чи надовго, — пробурчав Кай, хоч у його голосі не було тривоги.

Сільвія, крокуючи поряд з Аароном, спохмурніла.

— Не будь таким песимістом, Каю.

Кай відразу ж посміхнувся і глянув на Сільвію.

— Сільвіє, ти завжди така серйозна, але тільки-но Аарон з’являється поруч, ти раптом починаєш сяяти.

Сільвія моментально зніяковіла, зупинившись і ляснувши Кая по плечу.

— Припини! Це зовсім не так!

Аарон посміхнувся і, не змарнувавши можливості, помітив:

— А ти, Каю, уже про Ханну забув? Ти так злякався за неї під час останнього бою, що я почав думати, що ти потрапив під її чари.

Кай пирхнув, відмахуючись.

— Ханна — член нашої команди, — він зробив паузу. — Звичайно, я турбувався за неї.

Калі, посміхнувшись, запитала:

— А як вона взагалі? З нею все гаразд після поранень?

— Все гаразд, — відповів Кай. — Карлі її підлікувала. Вона зараз у Дейлкресті відпочиває.

Розмови тривали, доки вони не дісталися до зруйнованої лабораторії. Біля входу вони зупинилися, дивлячись на свіжі руїни.

— Тут нікого не залишилося? — спитав Аарон, озираючись.

— Зараз перевіримо, — відповів Дрейк і рушив першим.

Вони спустилися до зруйнованої підземної частини лабораторії. Уламки скла хрумтіли під ногами, стіни були обгорілими, а повітря все ще пахло гаром. Серед руїн виявилися уламки роботів, вцілілі деталі та елементи корпусу.

— Це може стати в нагоді, — зауважила Сільвія, піднімаючи металевий фрагмент.

— Тільки будь обережна, там можуть бути гострі краї, — попередив Аарон.

Сільвія, як і раніше, трималася поряд з ним, і Кай знову не втратив можливості пожартувати.

— Ну, ти просто хвостиком за Аароном ходиш, Сільвіє.

Сільвія спалахнула, а Аарон обернувся до Кая з посмішкою.

— Ти краще на себе подивися. Тільки поряд із Ханною я тебе вперше побачив настільки зляканим.

— Та годі вже! — відмахнувся Кай. — Вона наш бойовий товариш, от і все.

Калі хмикнула і обернулася до Дрейка.

— Сподіваюся, тут більше не лишилося ні мутантів, ні роботів.

— Думаю, ми всіх знищили, — коротко відповів він, оглядаючи помешкання.

Раптом Дрейк зупинився, показуючи вниз.

— Дивіться!

Під купою сміття виднівся непримітний металевий люк. Він був вмонтований прямо в підлогу і покритий шаром бруду та кіптяви.

— Люк? — здивувалася Калі, підходячи ближче. — Зачинений на замок, звісно.

Вона опустилася навколішки, витягла свої інструменти і почала працювати. Через кілька хвилин пролунало тихе клацання.

— Готово, — сказала вона, підводячись.

Дрейк відчинив люк і вони побачили металеві сходи, що вели вниз у темряву.

— Що тут ще приховано? — пробурмотів Аарон.

— Зараз дізнаємося, — відповів Дрейк, вмикаючи ліхтарик.

Вони по черзі спустилися вниз. Тунель виявився вузьким і прохолодним, а попереду мерехтіло тьмяне світло. У повітрі витав слабкий запах хімікатів.

— Тут щось важливе, — тихо сказала Сільвія.

— Вперед, але будьте напоготові, — скомандував Дрейк.

І вони почали обережно пробиратися тунелем.