Розділ 63

Дрейк коротко пояснив Заку, Райану та Евану, що потрібно зробити:

— Знайдіть добровольців. Не змушуйте нікого, це має бути їхнє рішення. Ми не можемо дозволити собі бійців, які не хочуть битися. Навчіть їх основним навичкам: як тримати зброю, як працювати у команді. У нас мало часу, але краще щось, ніж нічого.

— Зрозумів, — кивнув Зак. — Ми зробимо все, що в наших силах.

— Тримаємо зв’язок по рації, — додав Райан, ховаючи в кишеню одну з рацій. — Якщо щось піде не так, ми одразу вам повідомимо.

Зак, Райан і Еван розійшлися по поселенню, а Дрейк з Калі, дочекавшись настання ночі, рушили назад у Евергрей. Під покровом ночі вони дісталися таємного проходу. Калі тривожно оглядалася, стежачи за тим, щоб їх не помітили, поки Дрейк закривав люк за ними. Тишу вулиць порушували лише далекі звуки кроків патрулів. Біля будинку Ліанни на них уже чекала сама господиня. Її обличчя було похмурим, а руки схрещені на грудях.

— Де ви були так довго? — невдоволено спитала вона, швидко втягуючи їх усередину, щоб їх не помітили.

— Ми займалися важливими справами, — ухильно відповіла Калі, знімаючи рюкзак.

— Ви сильно ризикували, розгулюючи містом у комендантську годину, — відрізала Ліанна, зачиняючи двері.

— Комендантська година? — здивовано підняла брову Калі. — Ти мені не казала, що тут є комендантська година.

Ліанна спохмурніла, явно усвідомивши свою помилку.

— Я забула, — сказала вона. — Вона діє з півночі до п’ятої ранку. У цей час на вулицях можуть перебувати лише люди з патрулів. Якщо вас спіймають, буде великий штраф чи громадські роботи. І це ще півбіди, — продовжила вона, глянувши на Дрейка. — Якщо дізнаються, що тут ховаються чужинці, то вам загрожує в’язниця за проникнення в місто, а нам — за приховування.

Калі тяжко зітхнула.

— І ти вирішила повідомити нам це тільки зараз? Чудово, дякую, мамо.

— Стривай, це ще не все, — різко перебила Ліанна, понизивши голос до шепоту. — Є чутки, що деяких спійманих чужинців замість в’язниці відправляють на досліди до Хескелла.

Ці слова змусили і Дрейка, і Калі завмерти.

— До Хескелла? — перепитала Калі, в її голосі чувся шок і гнів. — Отже, якби нас спіймали, нас могли б просто віддати цьому психопатові?

— Саме тому я просила вас бути обережними, — тихо відповіла Ліанна. — Якщо ви збираєтеся брати участь у цій війні, вам потрібно краще думати про свою безпеку.

— Добре, ми зрозуміли, — примирливо підняв руки Дрейк. — Більше такого не повториться.

Ліанна кивнула, хоча її обличчя все ще було напружене.

— Ідіть спати.

У кімнаті було темно і тихо, тільки слабке світло місяця проникало крізь щілину в занавісці. Калі лежала поруч із Дрейком, її дихання було неспокійним. Вона крутила в руках рацію, наче обмірковувала щось важливе.

— Ти не можеш заснути, так? — тихо спитав Дрейк, підводячи голову з подушки.

Калі зітхнула, прибрала рацію і повернулася до нього.

— Думаю. Все це… — вона зам’ялася, — набагато складніше, ніж усе, що ми робили раніше.

Дрейк притяг її ближче до себе і міцно обійняв.

— Ми впораємося, — впевнено промовив він. — Адже завжди раніше справлялися, так?

— Раніше ми не мали справи з кимось на кшталт Хескелла, — пробурмотіла Калі. — А ще вся його охорона, роботи, мутанти… Це не просто рейдери, Дрейку. Я боюсь, що ми переоцінили свої сили.

Дрейк трохи посміхнувся і погладив її по плечу.

— Ти дуже багато думаєш. Слухай, щоразу, коли ми щось починали, у нас були сумніви. І щоразу ми виходили переможцями. Ми крута команда, Калі, і зараз теж все вийде.

Калі підняла на нього погляд, її губи здригнулися в слабкій усмішці.

— Мені здається, що наші минулі успіхи надто окрилили тебе, Дрейку. Ти сподіваєшся на краще, навіть якщо реальність каже, що шанси є мінімальними.

— А ти, навпаки, занадто песимістична, Калі, — м’яко дорікнув їй Дрейк, ніжно поцілувавши у скроню. — З таким настроєм у бій не йдуть. Якщо ти сама не віриш в успіх, то як ти можеш очікувати, що інші повірять?

— Ти маєш рацію, — зітхнула Калі. — Треба вірити. Хоча б заради тих, хто розраховує на нас.

Вона заплющила очі, вмостившись у його обіймах, і незабаром її дихання стало рівним.

Але Дрейк не міг заснути так легко. Він лежав, дивлячись у стелю, і прокручував у голові їхній план. Його слова, сказані Калі, були правдою, але не всією. Насправді, він теж мав сумніви. Роботи, мутанти, люди Хескелла… Занадто багато факторів, які могли обернутися проти них. Але він не міг собі дозволити показувати це. Калі й так була надто напружена, а він мав бути для неї опорою. Заплющивши очі, Дрейк зробив глибокий вдих.

— Все буде гаразд, — тихо пробурмотів він сам собі.

Ця мантра, як завжди, допомогла йому заспокоїтися, і згодом він теж провалився в сон.