Розділ 61

За вечерею Лендон виглядав напруженим. Він повільно розрізав шматок м’яса, а потім, відклавши ножа, заговорив:

— Сьогодні на роботі один із моїх колег хвалився. Говорив, що вчора був у лабораторії Хескелла.

— І що він там робив? — насторожено спитав Дрейк.

— Хескелл запросив його обговорити якісь ідеї. Мій колега розумний і амбітний, намагається догодити начальству. Він розповідав, що там жахливі на вигляд мутанти, але ручні, абсолютно слухняні. Він ними буквально захоплювався, — голос Лендона здригнувся. — А ще він згадав, що в лабораторії стоїть така охоронна система, що без запрошення просто не увійти. Камери всюди, роботи-охоронці, та й люди теж охороняють. Цілковите божевілля потикатися туди зараз.

— Значить, він там був учора? — уточнив Фінн, насупившись.

— Так, — кивнув Лендон. — Якщо Хескелл обговорював із ним свої проекти, це означає, що він поки що зосереджений на лабораторії, а не на місті.

— Це дає нам час, щоб підготуватися. Але, Лендоне, ви маєте рацію: у такому складі, ще й із двома підлітками, лізти туди — це справді божевілля, — погодилась Калі.

— Я не дозволю вам ризикувати Кейрою, — твердо заявив Лендон. — Це надто небезпечно.

Кейра відкрила рота, щоб заперечити, але Калі м’яко перебила її:

— Ми й не плануємо діяти найближчими днями. Нам потрібно більше ресурсів та людей. Можливо, варто відвідати Дейлкрест. Там у нас залишилися люди і має прибути ще одна команда. Та й самі жителі Дейлкреста нас підтримують.

— Ви хочете їх провести сюди? — спохмурнів Лендон.

— Якщо вони згодяться, то так. Якщо ні — хоча б підтримувати з ними зв’язок, — пояснила Калі.

— Але чи можна довіряти людям з Дейлкреста? — спитав Лендон, задумливо потираючи підборіддя.

— Ці люди перевірені, — впевнено відповіла Калі. — Вони точно за нас. Вони проти Евергрея та культу Хескелла.

— Гаразд, — Лендон зітхнув. — Я спробую роздобути вам кілька рацій. Це дозволить підтримувати зв’язок з тими, хто залишиться в Дейлкресті, і буде корисно тут, якщо ви розділитеся.

— Це чудова ідея, — Сільвія кивнула. — Але нам все одно треба бути обережними. Якщо щось піде не так, краще мати план відходу.

Дрейк підсумував:

— Отже, завтра ми вирушимо до Дейлкреста. Лендоне, ми будемо тримати вас у курсі. А поки що — дякую за підтримку.

Лендон подивився на всіх з тривогою, але все ж таки кивнув:

— Тільки обіцяйте мені одне: не лізьте у це без підготовки.

— Обіцяємо, — твердо сказав Дрейк, але в його очах промайнув сумнів.

В обід Лендон повернувся додому з невеликим пакетом, з якого витягнув чотири рації, кожна з яких виглядала старою, але все ще працюючою.

— Це все, що я зміг роздобути, — сказав він, передаючи їх Ліанні. — Вони старі, але мають працювати. Мені треба повернутися на роботу, — додав він, цілуючи дружину в щоку. — Побачимося ввечері.

— Дякую, Лендоне, — сказала Ліанна, приймаючи рації.

Щойно двері за ним зачинилися, Ліанна попрямувала до столу і розклала пристрої, відразу почавши розбирати одну з рацій.

— Мамо, що ти робиш? — здивовано спитала Калі, спостерігаючи за тим, як мати спритно поводиться з інструментами.

Ліанна, не підводячи очей, спокійно відповіла:

— Допрацьовую. Ці рації, звичайно, працюють, але можуть дати збій у найбільш непідходящий момент.

— Ти що знаєшся на техніці? — недовірливо спитала Калі.

Ліанна розсміялася:

— А ти що думаєш, у тебе навички злому від твого батька?

Калі насупилася, але мати продовжила:

— Це від мого батька, твого дідуся. Він був великим умільцем. Все, що пов’язано з технікою та винаходами, завжди йому давалося легко. Цей талант передався мені, а тепер, як я бачу, тобі. І Кейрі теж.

Калі усміхнулася, згадуючи розповіді бабусі:

— Бабуся часто про нього розповідала. Казала, що він був добрий і веселий, але він помер ще до мого народження.

Ліанна сумно кивнула:

— Так. Він би тобою пишався.

Калі мовчки дивилася, як мати порається з раціями. На мить у ній спалахнуло бажання дізнатися більше про своє минуле і вона наважилася:

— Мамо, а ти щось знаєш про батька? Про мого батька?

Ліанна підвела очі, не поспішаючи з відповіддю:

— Ходімо до моєї кімнати. Не хочу обговорювати це тут, — сказала вона, встаючи з-за столу і запрошуючи Калі йти за нею.

Коли вони опинилися в кімнаті, Ліанна зачинила двері, присіла на ліжко і почала:

— Реймонд… Ми були надто молоді. Ледве дізнавшись, що я вагітна, він злякався відповідальності і просто втік.

Калі стиснула губи, її погляд став холодним, але вона нічого не сказала, дозволяючи матері продовжити.

— Через роки, коли я вже залишила тебе на бабусю і розійшлася з Джаредом, я випадково зустріла Реймонда знову. Він питав мене про дитину… про тебе.

— І що ти сказала? — різко спитала Калі.

Ліанна опустила погляд:

— Я збрехала. Сказала, що у мене стався викидень.

— Чому?! — голос Калі затремтів від обурення.

— Я думала, що так буде краще для нього. Він не був готовий до батьківства тоді, не був готовий і через роки. Він мав свої плани на життя і я вирішила, що не варто ускладнювати йому все ще більше.

— А що потім? — холодно спитала Калі.

— Ми провели разом кілька місяців. Але він знову пішов. Такий вже він — не любить прив’язуватися.

— Ти знаєш, де він зараз?

Ліанна кивнула:

— Останнє, що я чула — він живе у місті Феллон-Крік. Це далеко звідси, на півночі. Кажуть, це добре укріплене місто, одне з найбезпечніших у тому регіоні.

Калі насупилась, осмислюючи почуте.

— Виходить, він живий. І він міг би дізнатися про мене, але не знає, бо ти йому збрехала, — у її голосі чулася гіркота.

— Я думала, що так буде краще, — Ліанна спробувала виправдатися.

— Для нього? — уїдливо уточнила Калі. — Чи для тебе?