Розділ 58

Після обіду Лендон поспішив повернутися на роботу, залишивши решту обговорювати плани. Кейра ж попрямувала до дверей.

— Я за своїм другом. Скоро повернуся, — сказала вона, йдучи з дому.

— Сподіваюся, він справді такий чудовий, як ти кажеш, — задумливо промовила Калі, дивлячись їй услід.

Через деякий час Кейра повернулася з хлопцем. Він був трохи старший за неї, високий, худорлявий, з розпатланим світлим волоссям і живим, уважним поглядом.

— Це Фінн, — представила хлопця Кейра. — Мій друг.

— Радий познайомитися, — Фінн кивнув присутнім, зніяковіло потираючи потилицю.

— Розташовуйся, — запропонував Дрейк, показуючи на стілець біля столу, де лежав планшет із мапами. — Нам потрібна твоя допомога.

Фінн сів і зосереджено глянув на мапи.

— Гаразд, що в нас тут… — він пробігся пальцями по екрану пристрою, розглядаючи файли. — Це мапа лабораторії? Хм, цікаво. Ось тут, — він тицьнув пальцем у кілька точок на мапі, — швидше за все, захисні механізми. Хескелл використовує датчики руху, автоматичні турелі та силові поля.

— Ти точно знаєш? — уточнила Калі, нахиляючись ближче.

Фінн кивнув.

— Я якось підбирався до його лабораторії. Щоправда, далі за цю зону я не пройшов. Там справді небезпечно.

— Що там? — насторожився Дрейк.

— Тільки одна стежка веде досить близько, щоб можна було щось розгледіти. Але там завжди патрулюють його ручні мутанти.

— Ручні мутанти? — Дрейк насупився. — Розкажи докладніше.

— Вони дещо вищі за звичайних людей, — Фінн відкинувся на спинку стільця. — Великі, м’язисті. На шкірі дивні видозміни, ніби вона місцями затверділа або обвуглилася. Очі порожні, як у старих ляльок.

— Вони взагалі думають? — втрутився Кай.

— Навряд чи. Вони можуть говорити, але примітивно. І, схоже, мислять лише у межах наказів Хескелла. Жодного осмисленого слова я від них не чув. І так, вони слухають лише його.

— Отже, мутанти не підкоряються нікому, крім Хескелла, — задумливо промовив Дрейк. — Це робить їх ще небезпечнішими.

— Саме так, — Фінн схилився над мапою. — Але якщо все зробити правильно, можна обійти їх чи, на крайній випадок, відволікти.

— Ти допоможеш нам? — спитала Калі, пильно дивлячись на Фінна.

Той глянув на неї, потім на Кейру і кивнув.

— Звісно. Думаю, у вас гарні шанси проти Хескелла.

— Тоді починаємо готувати план, — рішуче промовив Дрейк. — Дякую, Фінне. З твоєю допомогою ми точно розберемося.

Підготовка зайняла решту дня. Фінн розповів усе, що знав про захисні механізми лабораторії, і допоміг скласти маршрут, який дозволив би групі наблизитися до цілі, уникнувши зустрічі з патрулями мутантів.

— Цей таємний хід майже ніхто не знає, — впевнено заявив Фінн, показуючи на мапу. — Я знайшов його випадково, коли вивчав територію.

— А ти певен, що він все ще вільний? — насторожилася Сільвія.

— Впевнений, наскільки це можливо, — відповів Фінн. — Якщо що, я з вами, тому ризикую теж.

Кейра наполягла на тому, щоб теж йти з групою, незважаючи на протести Ліанни та Лендона.

— Я вже не дитина, — вкотре заявила вона, обводячи всіх поглядом. — І я знаю більше про Евергрей і Хескелла, ніж будь-хто з них.

— Але ж це небезпечно! — заперечила мати.

— Небезпечно для всіх нас, — заперечила Кейра. — Якщо я залишусь, то це нічого не змінить.

Після довгих вмовлянь батьки все ж таки здалися, і вранці наступного дня група була готова до першої вилазки — зараз вони планували розвідати все, щоб розуміти, як діяти далі. Таємний хід, який показав Фінн, виявився стежкою, прихованою серед чагарників. Місцями доводилося пробиратися крізь гілки, пригинаючись, щоб не зачепити одяг і не залишити слідів.

— Тут тихо… надто тихо, — прошепотів Кай, озираючись на всі боки.

— Не розслабляйся, — похмуро додав Аарон, тримаючи зброю напоготові. — Якщо з’являться мутанти, ми можемо навіть не встигнути їх почути.

Фінн зупинився і жестом показав на поляну, що виднілася попереду.

— Там починається зона, що охороняється. Далі слід бути дуже обережними.

— Ти казав, що мутанти патрулюють цю частину лісу, — уточнила Калі, переводячи погляд із Фінна на мапу.

— Так, — кивнув він. — Але вони мають певний патерн руху. Вони ходять по колу. Якщо простежити за рухом, можна встигнути пройти між їхніми маршрутами.

Дрейк кивнув і обвів поглядом групу.

— Всі готові?

— Як ніколи, — відповів Аарон, стискаючи зброю.

Калі подивилася на Кейру.

— Ти точно впораєшся?

— Точно, — впевнено відповіла та. — Я можу допомогти, не хвилюйся.

Вони продовжували йти вперед, наближаючись до зони, де, як сказав Фінн, патрулювали мутанти. Тепер кожен крок супроводжувався напруженим мовчанням і кожен звук довкола змушував усіх завмирати. Коли вони дісталися точки, звідки відкривався вид на лабораторію, Фінн зупинився і жестом вказав униз.

— Ось вона. Лабораторія Хескелла.

Будівля виглядала масивною і холодною, з високими металевими стінами, обвитими проводами. Всюди виднілися камери та лазери охоронних систем.

— Неймовірно, — прошепотіла Калі, оглядаючи лабораторію.

— Тепер зрозуміло, чому сюди не сунеться ніхто з Евергрея, — зауважив Кай.

Фінн присів навпочіпки і, діставши планшет, сказав:

— Я спробую підключитись до їхніх систем. Можливо, вдасться отримати більше даних про захисні механізми та патрулі мутантів.

Дрейк кивнув.

— Працюй. Ми прикриємо.

Група оточила Фінна, готуючись до будь-яких несподіванок, і з напругою стежила за тим, що відбувалося довкола. Фінн швидко налаштував своє обладнання та підключився до систем лабораторії. Він зосереджено дивився на екран планшета, вивчаючи схеми та дані. Інші напружено стежили за обстановкою довкола.

— Готово, — нарешті прошепотів Фінн. — В мене є схеми захисних механізмів. Камери, лазери, автоматичні турелі та маршрути патрулювання мутантів.