Розділ 57

Пізно ввечері Калі тихо увійшла в кімнату Кейри, намагаючись не потурбувати Сільвію, що вже влаштувалася в ліжку.

— Кейро, ти ще не спиш? — прошепотіла вона.

Кейра обернулася до сестри і сіла на ліжку.

— Ні, ще не хочеться, — відповіла вона. — Ти чого прийшла?

Калі присіла поруч на краєчок ліжка.

— Хотіла поговорити. У тебе є досвід у зломах. Хто тебе цього навчив?

Кейра усміхнулася, наче згадала щось приємне.

— Тут, в Евергреї, я познайомилась з одним хлопцем. Він всього на рік старший, йому зараз 16. Він просто геній у зломах, розбирається в будь-яких системах, в кодах. Він навчив мене всьому, що знає.

— Хлопець, кажеш? — Калі посміхнулася. — Він тобі подобається?

Кейра відвела погляд, ніби розмірковуючи, чи варто зізнаватись.

— Може, й так, — неохоче сказала вона. — Тільки це нічого не змінює. Рада вже обрала нам інших партнерів. Ми можемо лише дружити.

Калі насупилась, незадоволена цим нав’язаним порядком.

— Нісенітниця якась. Ти не мусиш терпіти це.

— Ти не розумієш, тут інакше не можна. Якщо ми почнемо зустрічатись, це швидко помітять і у нас будуть проблеми.

Калі задумалася, потім подивилася на Кейру з цікавістю.

— А ти могла б мене познайомити з ним? Якщо він такий умілий, можливо, його допомога нам знадобиться.

Кейра на мить розгубилася, потім кивнула.

— Так, гадаю, зможу.

— Чудово. Я хотіла б його побачити, — сказала Калі, підводячись, щоб піти у свою кімнату. — На добраніч, Кейро.

— На добраніч, Калі.

Ранок настав швидко. За столом на кухні витала напружена атмосфера. Кейра майже не торкнулася сніданку, тільки випила кави. Ліанна намагалася зберігати спокій, але її стурбований погляд постійно повертався до дочки.

— Ти точно впевнена, що впораєшся? — нарешті спитала Ліанна, перериваючи мовчання.

— Мамо, я вже була там з татом, — відповіла Кейра, намагаючись говорити впевнено. — Я знаю, що роблю.

— Так, але минулого разу ти не намагалася зламати захищені файли на їхніх комп’ютерах, — заперечила Ліанна. — Це зовсім інше.

Кейра відкинулася на спинку стільця, схрестивши руки на грудях.

— Я не дитина. Я досить доросла, щоб допомогти. І це наш шанс щось змінити.

Лендон обережно поклав руку на плече дружини.

— Вона має рацію, Ліанно. У нас не так багато варіантів. Кейра впорається.

Ліанна тяжко зітхнула, але більше нічого не сказала.

— Все буде гаразд, мамо, — сказала Кейра, встаючи з-за столу. Вона подивилася на батька. — Ми йдемо?

Лендон кивнув і підвівся.

— Так, вже час.

Інші проводили їх до дверей. Калі поклала руку на плече Кейри.

— Удачі. Якщо щось піде не так, повертайся одразу додому.

— Дякую, — відповіла Кейра з легкою усмішкою, перш ніж вийти разом із Лендоном. — Я впораюся.

Коли двері зачинилися, в кімнаті повисло напружене мовчання.

— Ну, лишається тільки чекати, — сказав Аарон, опустившись на диван.

— Ненавиджу це, — пробурмотіла Калі, сідаючи поруч.

— Все буде гаразд, — спробував заспокоїти її Дрейк. — Кейра знає, що робить.

— Сподіваюся, — тихо відповіла Калі, дивлячись на зачинені двері.

Тим часом Кейра та Лендон йшли вулицями Евергрея. Незважаючи на ранній час, місто вже жило своїм звичайним життям. Охоронці біля воріт лабораторії кинули на них лише швидкий погляд, вони не вперше бачили дочку Лендона в цих місцях.

— Пам’ятай, жодних різких рухів і зайвих слів, — тихо нагадав Лендон, поки вони йшли коридорами лабораторії.

Кейра мовчки кивнула, збираючись з думками. Вона знала, що це її шанс довести свою дорослість та здатність діяти у критичних ситуаціях. Тепер залишалося не підвести ні себе, ні тих, хто чекав на неї вдома.

Лабораторія зустріла їх прохолодою та приглушеним гулом працюючих машин. Білі стіни та рівні ряди робочих місць створювали враження стерильної суворості. Лендон звично пройшов до свого столу, намагаючись не привертати уваги.

— Сядь тут, — він вказав Кейрі на крісло біля свого робочого місця. — Не вставай і не дивись зайвий раз на всі боки. Якщо хтось підійде, просто усміхайся і роби вигляд, що нудьгуєш.

Кейра закотила очі.

— Тату, я зрозуміла.

Лендон дочекався, коли більшість працюючих покинули лабораторію і посадив Кейру за свій комп’ютер. Кейра розпочала роботу, підключивши до комп’ютера невеликий пристрій, який мав зламати захищений обліковий запис, де зберігалися потрібні файли.

— Чудово, — прошепотіла вона, спостерігаючи, як пристрій починає зламувати захист.

Час тягнувся болісно повільно. Лендон вдав, що відійшов попити води, він сподівався, що ніхто не помітить їхніх дій.

— Скоро? — пошепки спитав він, підійшовши до Кейри.

— Майже… Ще трохи… — Кейра схилилася ближче до екрану, стежачи за процесом.

Нарешті, на моніторі з’явилося повідомлення про успішний доступ. Кейра швидко знайшла папку з мапами лабораторії Хескелла і почала копіювати.

— Все, — сказала вона, відключаючи пристрій.

Лендон видихнув з полегшенням.

— Чудово. Тепер сидимо спокійно, ніби нічого не сталося, поки я закінчую свою роботу.

Кейра кивнула, намагаючись не виглядати надто задоволеною. Однак усередині вона була схвильована. Все пройшло гладко. Через кілька годин, коли настала обідня перерва, вони без перешкод вийшли з лабораторії. Кейра насилу стримувала усмішку, поки вони йшли вулицями міста.

— Ти молодець, — сказав Лендон, коли вони віддалилися від будівлі.

— Я знаю, — з усмішкою відповіла Кейра.

Коли вони увійшли до будинку, їх зустрів схвильований погляд Ліанни та нетерплячі обличчя інших.

— Ну? — одразу спитала Калі, встаючи з дивана.

— У нас є мапи, — радісно сказала Кейра.

Кімната наповнилася полегшеними зітханнями та тихими радісними вигуками.

— Чудова робота, — похвалив Дрейк.