Розділ 54

Ввечері команда знову зібралася у вітальні Доріана, щоб остаточно обговорити деталі майбутньої вилазки до Евергрея. Вони намагалися продумати все до дрібниць, щоб їхнє проникнення залишилося непоміченим.

— Нам треба мінімізувати ризик, — почав Дрейк. — Якщо нас розкриють, це не лише поставить під загрозу нас, а й жителів Дейлкресту.

— Є шлях, який ми вже використовували, — сказав Аарон. — Але він веде через старі тунелі під містом. Вони не зовсім безпечні.

— У мене є краща ідея, — втрутилася Кейра. — Я знаю один таємний хід, про який не знає навіть більшість місцевих. Ним раніше користувалися контрабандисти. Я вибралася із міста через нього.

— Контрабандисти? — здивувалася Калі, піднявши брову. — Звідки ти це знаєш?

— В Евергреї треба бути хитрим, щоб вижити, — ухильно відповіла Кейра, знизавши плечима.

Після довгих обговорень вони вирішили спробувати шлях Кейри. Една, дізнавшись про плани, запропонувала допомогу.

— У нас є кілька комплектів одягу, який носять в Евергреї. Так ви менше виділятиметеся, — сказала вона, дістаючи з шафи одяг.

— Дякую, Едно, — подякував Дрейк. — Це справді може врятувати нас.

Рано вранці, одягнувшись у виданий одяг, вони покинули Дейлкрест. Кейра впевнено вела їх через зарослі чагарниками стежки до невеликого отвору в скелі, ледь помітному серед моху та коріння.

— Ось тут, — сказала вона, відсуваючи гілки.

— І як ми туди проліземо? — скептично спитав Кай, оглядаючи вузький прохід.

— Доведеться постаратися, — посміхнулася Кейра.

Тунель виявився набагато довшим, ніж група очікувала, але незабаром вони вийшли на околицю Евергрея. Всі були напружені, але Кейра відразу ж попрямувала до свого будинку.

— Ми справді йдемо туди? — тихо спитала Калі, відчуваючи, як серце стискається в грудях.

— Мама, мабуть, божеволіє від хвилювання, — сказала Кейра. — Їй треба знати, що зі мною все гаразд. Хоч я і залишила записку, але зробила дурість, коли втекла з дому.

Незабаром вони опинилися біля невеликого, але доглянутого будинку. Кейра постукала, а потім, не чекаючи відповіді, штовхнула двері.

— Кейро?! — пролунав різкий голос жінки із сусідньої кімнати. Ліанна, їхня з Калі мати, вибігла в коридор з виразом люті і тривоги на обличчі. — Де ти була? Ми з батьком ледь не збожеволіли від хвилювання!

— Мамо, заспокойся, — Кейра підійшла до матері, але тут Ліанна помітила Калі. Вона застигла від шоку.

— Калі?.. — ледве чутно вимовила вона, ніби не вірячи своїм очам. Вона одразу впізнала старшу дочку — адже вони були такі схожі.

— Мамо, ти не повіриш, як ми зустрілися! — із захопленням вигукнула Кейра. — Калі допомогла мені вибратися із заводу, захопленого рейдерами, і…

Але Ліанна не слухала. Вона зробила крок ближче до Калі, її очі наповнилися сльозами.

— Ох, Калі… Я думала, що більше ніколи тебе не побачу…

— І не побачила б. Ти сама мене покинула і не захотіла повертатися, — відповіла Калі, склавши руки на грудях. — Але я зустріла Кейру і вирішила подивитись, як ти тут живеш. Без мене. Бачу, що непогано.

Ліанна виглядала розгубленою, навіть трохи наляканою.

— Я не чекала, що ти… — вона не договорила, немов слова застрягли в горлі.

Кейра, відчуваючи напругу, спробувала розрядити атмосферу.

— Мамо, все ж добре. Калі, не треба сваритись. Ми тепер разом, хіба це не головне?

Тиша повисла в кімнаті, що порушувалась тільки приглушеними звуками з вулиці. Калі першою не витримала, їй треба було вилити всі свої образи, що накопичилися за довгі роки.

— Ти чудово влаштувалася, мамо, — голос Калі був сповнений гіркоти. — Нова сім’я, затишний будинок. А я? Я гадала, що ти померла! Що з тобою щось трапилось! А ти… — вона зробила крок уперед, стискаючи кулаки. — Ти просто кинула мене.

Ліанна виглядала розгубленою. Вона кілька разів відкривала рота, ніби намагалася щось сказати, але слова застрягли в горлі.

— Я… — нарешті сказала вона.

— Чому?! — але Калі не дала їй навіть слова сказати. — Чому ти не дала мені знати, що жива? Чому нічого не пояснила? Бабуся… — голос Калі здригнувся. — Вона досі чекає на тебе.

— Мама… жива? — Ліанна підвела погляд, здивування на її обличчі змішалося з надією.

— Жива, — холодно підтвердила Калі. — І вона хоче тебе побачити. Ти знаєш, як вона хвилювалася?

Ліанна відвела погляд, її плечі опустилися.

— Я… не знаю, як все пояснити, — почала вона тихо. — Коли я була молодою… мені подобалося безтурботне життя. Джаред здався мені чудовим хлопцем, тому я з ним і втекла. Я була дурною, егоїстичною… Коли ти з’явилася, я просто… не впоралася.

Калі дивилася на неї, не приховуючи обурення.

— Ти просто пішла, залишила мене на бабусю!

— Так, — Ліанна навіть не сперечалася з Калі, її очі наповнились сльозами. — Я знаю. І я ненавиділа себе за це. Але тоді мені здавалося, що тобі буде краще без мене.

— Це не виправдання! — вигукнула Калі.

Ліанна продовжила:

— Потім я розійшлася з Джаредом. Він не був тим, ким здавався. Згодом я зустріла Лендона. Він виявився доброю, турботливою людиною. Ми одружилися і в нас з’явилася Кейра.

Кейра тихо слухала цю розмову, не втручаючись, а Калі лише хмурила брови, чекаючи на продовження.

— Я розповіла Лендону про тебе, — сказала Ліанна. — Він завжди підтримував мене. Він казав, що я маю зустрітися з тобою, але… — вона опустила голову. — Я не могла. Щоразу, як думала про те, щоб побачити тебе, мене розривало почуття провини. Я не знала, як подивитися тобі в очі.

— І це все? — Калі стиснула губи. — Ти просто злякалася?

— Ні, не тільки, — Ліанна підвела погляд. — Чотири роки тому я нарешті зрозуміла, що треба діяти. Але тоді прийшов Хескелл. Він захопив місто. Нам заборонено залишати Евергрей. Все, що я могла, це мріяти, щоб ти була жива.

Вона замовкла, важко дихаючи, ніби розповідь забрала в неї всі сили.