Розділ 32

Наступного дня, коли сонце вже піднімалося над Астером, команда зустріла Фаррена біля входу до його крамниці. Побачивши їх, він підняв руку у вітальному жесті.

— Я знайшов те, що ви шукали, — сказав він, опускаючи на прилавок невеличкий ящик. — Деякі препарати довелося виміняти у знайомих учених, вони виявились дуже рідкісними.

Калі відкрила ящик, перебираючи його вміст, потім кивнула і подивилася на Сільвію:

— Все є. Це те, що потрібно доктору Мейсону.

Сільвія, схрестивши руки на грудях, кинула погляд на Фаррена:

— Ви дістали все, як і обіцяли. Дякую.

— Можете розраховувати на мене й надалі, — усміхнувся Фаррен. — Якщо знадобиться ще щось, ви знаєте, де мене знайти.

Дрейк зняв з плечей рюкзак, щоб сховати ящик, і коротко кивнув:

— Дякуємо за допомогу.

Фаррен лише махнув рукою:

— Успіхів вам у вашому... як би це назвати... порятунку світу, чи що.

Попрощавшись з торговцем, команда повернулася до таверни і почала збиратися.

— Тепер в нас є все, що треба, — сказав Дрейк, вмощуючи ящик зручніше у рюкзаку. — Можна повертатися до Сховища.

— Згодна, — кивнула Калі. — Чим швидше ми доставимо це Мейсону, тим швидше він розпочне роботу над вакциною.

— Але дорога неблизька, — нагадав Ліам. — Нам доведеться йти кілька днів. Сподіваюся, обійдемося без пригод.

Сільвія посміхнулася:

— З нашою удачею? Малоймовірно.

Після короткої розмови вони залишили Астер, прямуючи у бік Сховища 17. Зворотний шлях був стомлюючим, але на диво спокійним. Команда рухалася швидким темпом, намагаючись скоротити час у дорозі. Їм хотілося якнайшвидше опинитися в безпечних стінах Сховища.

— Відчуваю себе як кур’єр із важливою посилкою, — пробурмотів Дрейк, ідучи попереду.

— Ти не так вже й далеко від правди, — посміхнулася Калі, йдучи поряд із ним. — Все це може стати ключем до порятунку багатьох людей.

Зак з Ліамом ішли трохи позаду, мовчки стежачи за місцевістю, а Сільвія раз у раз звірялася з мапою, щоб не збитися з маршруту. Через кілька днів шляху вони нарешті побачили знайомі споруди Сховища 17. Втомлені, але задоволені, вони увійшли всередину, викликавши радісні вітання від варти.

— Ви повернулися! — крикнув один із охоронців, пропускаючи їх.

— І не з порожніми руками, — додав Дрейк.

Перш за все вони попрямували до лабораторії доктора Мейсона. Той зустрів їх із виразом обличчя, в якому змішалися і тривога, і полегшення.

— Нарешті, — сказав він, уважно роздивляючись ящик і кілька пакетів, які йому принесли. — Щось ви довго. Я боявся, що з вами щось трапилося.

— Ніколи, — Дрейк похитав головою. — Ми завжди вибираємось живими з будь-яких неприємностей.

— Все тут, — Сільвія кивнула на принесені препарати, книги та записи. — Сподіваюся, що ви знайдете те, що потрібно.

Мейсон кивнув, дбайливо перебираючи сторінки однієї із старовинних книг.

— Це може бути те, що мені потрібно. І препарати... Ви молодці. Я зараз же сідаю за роботу.

Дрейк уважно подивився на доктора.

— Тепер все у ваших руках, докторе Мейсоне.

Доктор підняв погляд, сповнений рішучості:

— Я зроблю все, що в моїх силах. Але поки я працюю, вам потрібно підготуватися до майбутньої подорожі і добре відпочити.

— Обов’язково, — кивнула Калі.

Поговоривши з доктором, всі розійшлися по своїх кімнатах, щоб нарешті відпочити. У них за плечима була довга дорога, але попереду на них чекала ще складніша і небезпечніша місія.