Розділ 30

Наступного ранку, добре відпочивши і озброївшись, Дрейк, Калі, Сільвія, Ліам і Зак залишили Астер. Вони рухалися на південь старою дорогою, обрамленою високими деревами та чагарниками. Погода була похмурою і низькі сірі хмари лише додавали напруги.

— Цей Фаррен мені не вселяє довіри, — сказав Ліам, крокуючи трохи позаду. — Торговці завжди хитрять.

— У нас немає іншого вибору, — відповіла Калі. — Якщо він зможе дістати препарати, це того варте.

— Крім того, він не виглядає людиною, яка обдурить просто так, — додала Сільвія. — Він має репутацію, а в таких містах це все.

Дрейк йшов попереду, уважно прислухаючись до навколишніх звуків.

— Давайте зосередимося на дорозі. Якщо вірити карті, шпиталь неподалік старого перехрестя.

Приблизно за кілька годин шляху, коли вони перетинали зарослу стежку, Дрейк раптово підняв руку, зупиняючи інших.

— Тихо, — прошепотів він, показуючи вбік.

З кущів долинали дивні звуки: шарудіння та хрипке гарчання. Незабаром вони побачили рух — троє диких мутованих собак вискочили на стежку. Їхні тіла були жахливо витягнутими, з зайвими лапами, а з пащ капала слина.

— Не шуміть, може, пройдуть мимо, — прошепотів Ліам, піднімаючи зброю.

Але один із собак раптом завмер, ніби вловивши їхній запах, і загарчав. Інші взяли з нього приклад. Собаки-мутанти кинулися вперед, але команда діяла злагоджено. Дрейк, Ліам та Зак відкрили вогонь, тоді як Калі та Сільвія прикривали їх ззаду. Собаки рухалися швидко, але кулі брали своє, і за кілька хвилин усе було скінчено.

— Ось чому я ненавиджу ліси, — пробурмотіла Сільвія, прибираючи зброю.

— Усі цілі? — спитав Дрейк, оглядаючи групу.

— Так, — коротко відповів Ліам. — Але нам треба поспішати. Постріли могли привернути увагу будь-кого.

Незабаром вони дісталися потрібного місця. Стара будівля шпиталю височіла серед густих чагарників, його стіни були вкриті мохом та тріщинами. Вікна були вибиті, а двері наполовину зірвано з петель.

— Ось він, — сказала Калі, розглядаючи будівлю. — Можливо, крім того, що потрібно Фаррену, ми знайдемо й інші корисні матеріали.

Дрейк першим увійшов усередину, світячи ліхтариком.

— Розділятись не будемо. Тримаємося разом.

Коридори шпиталю були темними, їхні кроки лунко віддавалися в тиші. Розбиті меблі, розкидані папери, давно засохлі плями крові — все це створювало похмуру атмосферу.

— Тут щось сталося, — сказала Сільвія, піднімаючи пошарпану медичну теку.

— Давайте оглянемося і якнайшвидше повернемося в Астер, — відповів Дрейк. — Не подобається мені тут.

Група почала досліджувати шпиталь, уважно оглядаючи кожну кімнату. Ліхтарики вихоплювали з темряви деталі минулого: іржаві медичні інструменти, перевернуті ліжка, старі монітори, екрани яких покрилися пилом та тріщинами. Після кількох порожніх палат вони натрапили на масивні металеві двері з частково стертим написом: «Лабораторія».

— Думаю, тут може бути щось цікаве, — сказав Дрейк, нахилившись, щоб розглянути замок.

Зак без зайвих слів дістав лом і взявся з силою тиснути на двері. За кілька хвилин двері зі скрипом піддалися. Усередині лабораторії панував повний хаос: розбите обладнання, повалені стелажі з пробірками, на підлозі — сліди підпалів. Однак серед цього безладу виділялася масивна металева шафа з герметичними дверцятами.

— Думаю, всередині є щось цінне, — пробурмотіла Калі.

— Чи небезпечне, — зауважила Сільвія.

Зак спробував відкрити шафу, але безуспішно.

— Замок дуже міцний. Потрібен час, щоб його відімкнути, — сказав він, відступаючи.

— Повернемося сюди згодом, — запропонував Дрейк. — Оглянемо спочатку все інше.

За лабораторією були двері з табличкою «Архів». Двері виявилися не замкненими, і група увійшла всередину. На полицях лежали стоси документів, багато з яких були пошкоджені часом і вологою. Але у глибині кімнати вони знайшли стіл зі старим комп'ютером.

— Може, вдасться його ввімкнути? — припустила Калі.

— Дайте мені хвилину, — з ентузіазмом відповіла Сільвія, пробираючись до столу.

Після кількох хвилин маніпуляцій їй удалося запустити комп'ютер. Екран спалахнув, показавши робочий стіл з папками.

— Тут дещо є. Старі звіти, списки препаратів і… — Сільвія завмерла, дивлячись на екран.

— Що? — запитав Дрейк.

— Журнал якоїсь дослідницької програми. Тут йдеться про спроби створення препарату, що прискорює регенерацію тканин. Але побічні ефекти були… ну, скажімо так, плачевними, — сказала вона, перегортаючи записи.

— Це пов'язано із мутаціями? — запитала Калі.

— Схоже на те. Треба показати доктору Мейсону. Можливо йому буде цікаво.

Сільвія скопіювала дані, щоб пізніше передати їх доктору Мейсону, і вони продовжили пошуки. Наступною кімнатою виявився ізолятор. На підлозі валялися розбиті скляні ампули, а стіни були покриті подряпинами.

— Тут когось тримали, — сказав Ліам, оглядаючи металеві дверцята з невеликими віконцями.

Дрейк зазирнув до однієї з камер. Усередині на підлозі лежала невелика купа кісток.

— Схоже, що експеримент пішов не за планом, — похмуро зауважив він.

— Це місце стає все страшнішим, — сказала Калі, стискаючи руку Дрейка.

— Потрібно йти звідси, доки ми не натрапили на щось живе, — порадив Зак.

Перед тим як залишити шпиталь, вони повернулися до металевої шафи в лабораторії. Дрейк витяг принесені інструменти і почав відмикати його. Після довгих зусиль замок піддався, і двері з глухим клацанням відчинилися. Усередині вони знайшли ампули із рідиною та упаковки з препаратами.

— Це те, що потрібно Фаррену, — сказала Сільвія, уважно вивчаючи ампули.

— Отже, настав час повертатися, — сказав Дрейк. — Поїмо і знову в дорогу.

Повернувшись до вестибюлю, вони влаштували невеликий привал. Калі розклала їжу, а Сільвія почала переглядати документи, які вони знайшли.