Розділ 29

Наступного ранку, з першими променями сонця, команда покинула Рейнхолд. Вони рушили на схід, до міста Астер, яке, за словами торговки, знаходилося в двох днях шляху. Дорога пролягала через занедбані села і порослі чагарником рівнини. До опівдня першого дня все йшло спокійно, але що далі вони йшли, то сильнішим ставало відчуття загрози. Краєвид навколо почав змінюватися: на горизонті виднілися рідкісні уламки зруйнованих будівель, а повітря здавалося затхлим.

— Тут було щось серйозне, — зауважив Ліам, оглядаючи зламані конструкції. — Може, це раніше був військовий об'єкт.

Калі мовчки розглядала напівзруйновану вишку, ледве помітну серед чагарників.

— Дрейку, — тихо покликала вона, показуючи вперед.

На дорозі попереду лежало кілька перевернутих ящиків, поруч валялися шматки тканини та розбиті пляшки.

— Схоже, тут хтось був, — відповів Дрейк, піднявши руку, щоб зупинити решту.

Вони повільно підійшли ближче, тримаючи зброю напоготові. Тиша довкола тиснула на вуха. Раптом із кущів пролунав тріск і на дорогу вискочили четверо чоловіків зі зброєю. Їхні обличчя були закриті брудними хустками, а одяг — залатаний та зношений.

— Ваші речі чи життя, — погрозливо промовив один із них.

— Ідіть своєю дорогою, — твердо сказав Дрейк, спрямовуючи дробовик на ватажка. — Ми не шукаємо неприємностей, але якщо доведеться…

— Та ми тебе зараз… — почав другий, але його фразу перервав постріл із рушниці Зака, який вразив найближчого нападника в плече.

Бій спалахнув миттєво. Калі, сховавшись за каменем, вистрілила в іншого ворога, змусивши його відступити. Сільвія прикривала її, а Дрейк, Ліам і Зак пішли в наступ.

— Не підходьте! — закричав один із тих, що залишилися, але було пізно. Дрейк ударом прикладу вибив зброю з рук ватажка, а Зак роззброїв останнього супротивника.

— Вони не надто підготовлені, — зауважила Калі, оглядаючи повалених ворогів.

— Ми тільки згаяли час, — роздратовано сказав Зак. — Що робитимемо з ними?

Дрейк глянув на переможених.

— Заберемо їхню зброю і відпустимо. Нехай вважають, що це їх щасливий день.

Залишивши рейдерів у чагарниках, команда продовжила шлях, тепер ще більш насторожена. Надвечір вони знайшли відносно безпечне місце біля старого мосту та розбили табір. Зак розпалив багаття, а Сільвія приготувала просту їжу.

— Якщо такі групи рейдерів зустрічаються тут, то що ж відбувається ближче до Астера? — замислено запитала Калі, дивлячись на вогонь.

— Астер захищене місто, — нагадала Сільвія. — Але до нього треба дістатися, а дорога стає дедалі небезпечнішою.

— Змінимо тактику, — запропонував Дрейк. — Треба рухатися тихіше, уникати відкритих місць і бути готовими до найгіршого.

Команда погодилася. Після вечері вони розподілили чергування і лягли спати, готуючись до наступного дня. Вранці вони продовжили свою мандрівку. На другий день шляху місцевість стала більш горбистою, а густі чагарники лісу почали змінюватися рідкісними гаями. Дорогою вони зустріли кілька торговців, які підтвердили, що до Астера залишалося не більше пів дня шляху. Надвечір вони побачили місто: високі дерев’яні ворота з металевими смугами та сторожові вежі з боків. На підступах до міста вирувало життя — каравани, торговці, охоронці.

— Ми дісталися, — з полегшенням видихнула Калі.

— Тепер лишилося знайти Фаррена, — додала Сільвія.

Дрейк кивнув:

— І переконатися, що наші зусилля були не марними.

На підході до воріт Астера мандрівників зустріли охоронці — троє чоловіків у чистих, добре пошитих шкіряних обладунках, озброєні сучасними гвинтівками. Вони з цікавістю оглянули групу.

— Ціль вашого візиту? — суворо запитав один із них, високий, зі шрамом на щоці.

Дрейк зробив крок уперед:

— Ми шукаємо торговця на ім’я Фаррен. Нам сказали, що він тут буває.

Охоронець насупився, але кивнув.

— Фаррен справді часто заходить до Астера. Ви можете знайти його в західній частині міста біля ринку. В нього там своя крамничка. Але майте на увазі, в Астері свої правила. Жодних сутичок, жодної зброї на виду. Все зрозуміло?

— Так, — відповів Дрейк.

Їх пропустили всередину після поверхового огляду і перед ними відкрилося місто. Астер виявився набагато розвиненішим, ніж вони могли уявити. Широкі бруковані вулиці, високі будинки, явно відновлені після руйнувань, всюди бігали діти, чулися звуки музики та торгівлі. У центрі площі височіли сонячні панелі, які забезпечували місто енергією.

— Оце я розумію, цивілізація, — тихо сказав Зак, озираючись навкруги.

— Але не забувайте, навіщо ми тут, — нагадала Сільвія. — Шукаємо цього торговця.

У західній частині міста біля ринку вони знайшли невелику крамничку, де продавалися медикаменти. За прилавком стояв немолодий чоловік з сивим волоссям і гострим поглядом.

— Ви Фаррен? — запитав Дрейк.

— А хто питає? — обережно відповів чоловік, не відриваючи погляду від Дрейка.

— Нас направили сюди з Рейнхолда. Нам сказали, що ви можете допомогти із рідкісними медичними препаратами.

Фаррен примружився, оцінюючи кожного з них.

— Ходімо в підсобку. Тут не місце для розмов.

Дрейк і Калі пішли за ним, решта залишилися в крамничці. У невеликій підсобній кімнаті Фаррен вислухав їхню історію.

— Отже, вам потрібні рідкісні препарати. Я можу дістати практично все, але за це доведеться добряче заплатити. Або запропонувати щось натомість, — сказав він, схрестивши руки на грудях.

— Гроші — не проблема. Знайдемо, — відповіла Калі. — Але, якщо є інший варіант… Скажіть, що вам потрібно.

— Окрім грошей… — задумливо промовив Фаррен, — мені потрібні деякі матеріали зі старого шпиталю в занедбаному місті на півдні. Там залишилися корисні речі, але я сам туди не сунуся. Занадто небезпечно.

— Ви пропонуєте угоду? — уточнив Дрейк.

— Саме так. Ви принесете те, що мені потрібно, а я дістану ваші препарати.