Розділ 28

Наступного ранку їхній шлях знову пролягав через ліси та рівнини, але цей день пройшов спокійніше. Вони все частіше помічали ознаки цивілізації: старі вказівники доріг, невеликі огороджені поля. Незабаром вдалині з’явилися високі вежі Рейнхолда. Надвечір вони дісталися воріт міста. Рейнхолд виглядав вражаюче. Його високі мури височіли над округою. Це було укріплене поселення біля воріт якого стояли озброєні охоронці. Їм треба було переконати варту, що вони прийшли з миром і шукають лише торговця. Підійшовши до воріт, Дрейк жестом зупинив команду і першим звернувся до стражників:

— Ми прийшли з миром. Шукаємо одного торговця — Фаррена.

Один із охоронців, міцний чоловік із бородою, перепитав:

— Фаррена?

— Так, Фаррен, торговець медичними препаратами. Кажуть, він іноді буває тут, — пояснив Дрейк.

— Можу спитати, хто ви і навіщо він вам? — недовірливо уточнив стражник.

— Ми мандрівники, — додала Калі. — Нам потрібно придбати певні медикаменти. Це питання життя та смерті.

Охоронець трохи подумав, а потім махнув рукою:

— Гаразд, пропустимо вас. Але якщо влаштуєте проблеми — розберемося швидко.

Ворота повільно відчинилися і команда зайшла до міста.

— Ласкаво просимо до Рейнхолда, — пробурмотів охоронець не надто привітно. Схоже, він був не в захваті від Дрейка та його команди.

Рейнхолд виявився набагато більшим, ніж вони очікували. Вулички були вузькими, але добре освітленими, а будівлі виглядали міцними та акуратними. По вулицях снували люди, хтось торгував, хтось лагодив техніку. У центрі виднілася велика площа з ринком.

— Гаразд, шукаємо Фаррена, — сказав Дрейк. — Але тримайте вуха насторожі.

Вони рушили до ринку, сподіваючись знайти потрібного їм торговця серед багатьох інших. Ринок виявився галасливим і строкатим. Крамниці пропонували все: зброю, їжу, тканини, деталі техніки. Дрейк першим помітив аптекарський прилавок, за яким стояла жінка похилого віку.

— Вибачте, — звернувся він до неї. — Ви не знаєте, де можна знайти Фаррена?

— Фаррена? — жінка задумалася. — Він був тут кілька днів тому. Сказав, що прямує на схід, до міста Астер.

— Астер… Це далеко? — здивовано спитала Калі. Це місто їм медик із Лорнсфілда не називав.

— Кілька днів шляху. Але якщо ви хочете з ним зустрітися, краще покваптесь. Він не затримується на одному місці надовго.

— Дякую, — кивнув Дрейк.

Розуміючи, що ночувати в місті буде безпечніше, ніж посеред Пусток, команда попрямувала до місцевої таверни. Вона виявилася просторою, з високими стелями і в ній витав просто дивовижний запах смаженого м’яса. Вони сіли за стіл у кутку, замовили вечерю і дозволили собі трошки розслабитись.

— Отже, Астер? — Сільвія першою заговорила. — Нам знову треба кудись іти. Я сподівалася, що ми знайдемо Фаррена тут.

— Ми не можемо йти до Хескелл без вакцини, — спокійно відповів Дрейк. — Без неї ми там ризикуємо загинути. Доведеться ще трохи помандрувати, Сільвіє.

— Так, але кожен динь, витрачений тут, може коштувати комусь життя, — зауважила Калі. Їй теж набридло бігати Пустками.

— Ми нічого не можемо змінити, — відповів їй Ліам. Зак лише кивнув, погоджуючись з ним.

Вони замовкли, розмірковуючи над словами одне одного.

— Завтра вранці вирушаємо до Астера, — нарешті сказав Дрейк. — Якщо встигнемо зловити Фаррена там, то повернемось до Сховища швидше.

Усі кивнули, погоджуючись із його рішенням. У них не залишалося іншого вибору. Їм були потрібні медичні препарати Фаррена. Без них повертатися до доктора Мейсона не було сенсу.