Розділ 27

Ввечері команда вирішила заглянути до місцевого бару. Це був невеликий заклад, досить затишний, з дерев’яними столами та старим програвачем у кутку. Бармен, високий чоловік з сивиною на скронях, неквапливо протирав склянки за стійкою. Друзі вибрали столик у кутку, щоб ніхто їм не заважав та замовили напої. Калі підійшла до стійки, щоб поговорити з барменом. Вона згадала, що обіцяла бабусі спробувати знайти матір, хоча це було для неї нелегко.

— Я можу запитати вас? — звернулася вона до бармена.

Чоловік підняв голову і кивнув, продовжуючи протирати склянку.

— Ви давно тут працюєте?

— Вже понад п’ятнадцять років.

Калі трохи зам’ялася, не знаючи, з чого почати, але потім зібралася з думками.

— Ви випадково не бачили тут жінку, схожу на мене? Тільки років на двадцять старше.

Бармен відставив склянку і пильно подивився на Калі, ніби згадуючи.

— Схожу на вас? Боюся, що ні.

— Ви впевнені? — перепитала Калі.

Бармен похитав головою.

— У нас тут не так часто з’являються нові обличчя. Поселення невелике, майже всі одне одного знають. Чужі нечасто заходять. Я б запам’ятав, якби побачив. У мене гарна пам’ять на обличчя.

— Жаль… — тихо відповіла Калі, відвертаючись. Насправді вона зовсім не жалкувала, але засмучувати бабусю їй не хотілося.

— Якщо потрібно, можу запитати в інших. Іноді через поселення проходять каравани, може хтось із них зустрічав.

— Дякую, це було б чудово, — сказала Калі.

Вона повернулася за стіл до Дрейка, намагаючись не подавати вигляду, що ця розмова її засмутила. Дрейк помітив її задумливість, але вирішив нічого не казати. Він знав, що вона сама все розповість, коли захоче. Вони провели решту вечора в барі, обговорюючи майбутню дорогу. Сільвія запропонувала оновити запаси провізії вранці, а Ліам нагадав, що варто перевірити зброю перед відправленням.

— Ми доберемося до Рейнхолда за два дні, якщо рухатимемося швидко, — сказав Дрейк. — Сподіваюся, торговець Фаррен виявиться там.

— Якщо його там не буде, рухатимемося далі, — кивнула Калі.

Вечір у барі пройшов спокійно, друзі трохи розслабилися перед завтрашньою подорожжю та вирушили спати. Ранок зустрів їх сірим небом, наче передвіщаючи труднощі. Вони швидко зібрали речі, перевірили зброю та вирушили на захід, де, за словами лікаря, у місті Рейнхолд можна було знайти торговця Фаррена. Шлях був непростий — два дні пішки через пагорби та ліси. Густі чагарники змінювалися відкритими рівнинами, що залишало їх вразливими на випадок зустрічі з ворогами. До середини першого дня все було спокійно, і тільки шум вітру порушував тишу. Калі раз у раз оглядалася, тримаючи пістолет напоготові. Зак, як завжди, йшов мовчки, замикаючи загін. Сільвія йшла поруч із Дрейком, розглядаючи карту на планшеті.

— Думаю, якщо триматися західного напрямку, то ми обігнемо старі зруйновані мости, — сказала вона. — Але буде довше.

— Довше, але безпечніше, — погодився Дрейк.

Надвечір вони заглибились у невеликий ліс, де стежка була ледь помітною. Кущі навколо ворушились від вітру, але їхню увагу привернули звуки попереду — шерех і тихий сміх.

— Рейдери, — прошепотів Ліам, одразу зупиняючись.

Вони сховалися за деревами, намагаючись зрозуміти, скільки їх там. Сільвія дістала бінокль і подивилася через нього.

— Троє, може, четверо. Вони сидять біля багаття і явно розслаблені.

— Давайте обійдемо їх, — запропонувала Калі.

— Якщо вийде, — відповів Дрейк. — Але краще бути готовими до бою.

Вони обережно рушили в обхід. Однак один із рейдерів, мабуть, щось почув і встав, спрямувавши в їхній бік рушницю.

— Гей! Хто там? — закричав він, примушуючи інших підвестися на ноги.

— Доведеться розбиратися, — коротко сказав Дрейк.

Зак вистрілив першим, підстреливши того, хто помітив їх. Інші троє одразу кинулися до зброї, але команда діяла злагоджено: Дрейк та Калі прикривали Сільвію, яка встигла сховатися за деревом, а Зак методично прибирав ворогів. За кілька хвилин все було скінчено.

— Непогано впоралися, — сказав Дрейк, перевіряючи, чи немає у рейдерів чогось корисного.

— Це було надто голосно, — зауважила Сільвія. — Сподіваюся, ніхто більше не почув.

Коли стемніло, вони знайшли відносно безпечне місце для нічлігу біля зруйнованої будівлі, що нагадувала стару заправку. Калі розвела багаття, а Сільвія зайнялася їжею.

— Думаєте, Фаррен справді буде у Рейнхолді? — спитала вона.

— Краще б так, — сказав Дрейк. — Нам не можна гаяти час.

— Та й ресурси теж, — додала Калі, гріючи руки біля вогню. — Я втомилася бігати Пустками.

Друзі розподілили нічні чергування та, повечерявши, вирушили спати. Сьогодні їм знову вдалося вижити, але що на них чекає завтра — вони не знали.