Розділ 26

Наступного ранку, тільки-но сонце висвітлило дахи Лорнсфілда, Дрейк, Калі, Сільвія, Ліам і Зак зібралися біля виходу з поселення. Староста провів їх до воріт, наостанок попередивши:

— Будьте обережні. І якщо натрапите на щось дивне, не ризикуйте марно.

— Ми будемо напоготові, — запевнив його Дрейк, стискаючи руку.

Староста показав напрямок і команда рушила до бібліотеки, яка знаходилася за годину ходьби від поселення. Дорога йшла крізь ліс. Дерева тут були старі й густі, їхні гілки перепліталися, пропускаючи лише трохи сонячного світла. Повітря було прохолодним, а тиша навколо давила на вуха.

— Місце виглядає не дуже доброзичливо, — тихо сказала Калі, стискаючи зброю.

— Зате тут навряд чи багато сторонніх, — відповів Ліам, уважно оглядаючи околиці.

— Якщо не рахувати мутантів чи чогось гіршого, — додала Сільвія з нервовою посмішкою.

Коли вони нарешті вийшли до бібліотеки, перед ними постала напівзруйнована будівля із сірого каменю. Стіни були вкриті мохом, а деякі вікна розбиті. Двері виявилися масивними, з облупленою фарбою, але цілими.

— Ну, привіт, — пробурмотів Дрейк, оглядаючи вхід.

— Не схоже, щоб хтось користувався цим місцем регулярно, — зауважила Сільвія.

Зак уважно оглянув територію довкола.

— Свіжих слідів нема. Нікого поблизу.

Усередині бібліотека виявилася несподівано просторою. Стелажі з книгами тяглися вздовж стін, багато з них були запорошеними і пошарпаними. Підлога була вкрита шаром бруду, але подекуди були видно сліди, немов хтось нещодавно проходив тут.

— Староста говорив про звуки, — нагадала Калі, тримаючи зброю напоготові.

— Давайте розділимося. Дослідимо перший поверх і подивимося, що можна знайти, – запропонував Дрейк.

Всі погодилися з ним і розійшлися по бібліотеці. Сільвія знайшла кілька старих довідників та нотаток з біології, які, за її словами, могли бути корисні доктору Мейсону. Дрейк натрапив на шафу з теками, в яких були записи про мутації.

— Оце точно треба взяти, — сказав він, перекладаючи теки в рюкзак.

Калі помітила, що одна з шаф була закрита на замок. Вона швидко розібралася з ним за допомогою невеликого набору інструментів та відчинила шафу. Усередині виявилися старі медичні журнали та коробка з якимись запечатаними ампулами.

— Цікаво… Це може бути тим, що потрібно доктору Мейсону, — припустила Калі, обережно беручи коробку.

— Роздивимося пізніше, — відповів Дрейк.

Коли команда зібралася у центральній залі, Зак раптово завмер, піднявши руку.

— Тихо. Чуєте?

З глибини будівлі долинав слабкий шерех.

— Здається, це не щури, — тихо промовила Сільвія, перевіряючи зброю.

— Давайте з’ясуємо, що це, — сказав Дрейк. — Але акуратно.

Вони пішли на звук, намагаючись рухатися безшумно. Шурхіт ставав все гучнішим, поки не перетворився на чіткі кроки. Повернувши в наступний коридор вони побачили істоту. Це був мутант — його шкіра була вкрита дивними наростами, одна рука виглядала як вигнутий кіготь, а очі світилися тьмяним жовтим світлом.

— Лише один, — прошепотів Зак.

— Прибираємо його швидко і тихо, — сказав Дрейк.

Команда легко впоралася з мутантом. Після цього вони вирішили не затримуватися і повернутися до знайдених книг та препаратів. Коли вони вивчили вміст всіх шаф в основному залі, Сільвія запропонувала:

— Думаю, ми зібрали достатньо. Навряд чи є ще щось корисне, та й мутанти поблизу — не найкраща компанія.

Дрейк кивнув.

— Згоден. Беремо все, що знайшли і повертаємось у Лорнсфілд.

Зібравши знахідки, команда вийшла з бібліотеки, намагаючись рухатися якнайшвидше. Шлях назад у поселення пройшов без подій.

— Доктор Мейсон буде радий, — сказав Дрейк, глянувши на рюкзаки.

— Якщо ці ампули — те, що він шукав, це вже велика удача, — додала Калі.

Повернувшись до Лорнсфілду, команда вирішила не гаяти часу. Після короткого відпочинку вони вирушили до місцевого медика, невелика клініка якого була у центрі поселення. Лікарем виявився літній чоловік із добрим обличчям та трохи втомленим поглядом.

— Доброго дня. Ми б хотіли дізнатися, чи можна десь роздобути медичні препарати. У Сховищі нам бракує деяких рідкісних речей, — почав Дрейк, простягаючи список, написаний доктором Мейсоном.

Лікар вивчив список, насупивши чоло.

— Більшість із цього я бачив лише в однієї людини. В медика-торгівця на ім’я Фаррен. Дуже рідкісний гість у наших краях, але якщо хтось зможе вам допомогти, то це він.

Калі нахилилася ближче, зацікавлено слухаючи.

— І де його можна знайти?

Лікар замислився, погладжуючи бороду.

— Він надовго не затримується на одному місці, але зазвичай курсує між кількома містами. На сході він буває в місті Грейвілл — невеликому, але досить жвавому. На заході — у Рейнхолді, відомому своїми караванами. А на півдні — у Санвейлі, місці, куди часто заглядають торговці, щоб відпочити та продати свої товари.

— Складний вибір, — зауважила Сільвія.

— На жаль, таке життя, — усміхнувся лікар. — Якщо ви вирішите його шукати, я раджу почати з Рейнхолда. Там часто бувають каравани і, можливо, хтось підкаже, куди він подався.

— Дякую за інформацію, — кивнув Дрейк. — Ми спробуємо його знайти.

Повернувшись до таверни, де вони зупинилися, команда зібралася за столом, щоб обговорити подальший план.

— Отже, у нас є три міста, де може бути цей Фаррен. Якщо вірити лікарю, Рейнхолд — найперспективніший варіант, — почав Дрейк.

— Це логічно. Якщо він вирушить із караваном, ми зможемо дізнатися, куди він пішов, — підтвердила Сільвія.

— Але якщо він уже пішов у Санвейл чи Грейвілл, ми ризикуємо згаяти час, — зауважила Калі.

Зак, що весь цей час мовчав, нарешті заговорив:

— Якщо швидко рухатися, можна спочатку перевірити Рейнхолд. Якщо його там не виявиться, ми встигнемо наздогнати його в одному з інших міст.