Розділ 25

Дрейк, Калі, Сільвія, Ліам і Зак вийшли зі Сховища рано-вранці, коли сонце тільки почало підніматися над горизонтом. Вантажівок більше не залишилося, тож їм довелося йти пішки. Багато людей вони брати із собою не хотіли, тому запропонували приєднатися лише Заку з Ліамом, бо вже були з ними знайомі. Зак йшов трохи попереду, тримаючи в руках свою зброю, завжди напоготові. Він був не з тих, хто багато говорить, але його присутність вселяла впевненість — Зак був серйозним бійцем.

— Заку, ти був колись у цьому поселенні? — запитала Калі, щоб хоч трохи розрядити тишу.

— Всього раз, кілька років тому, — коротко відповів він, не обертаючись. — Невелике місце, торговців небагато, але люди доброзичливі.

— Це тішить, — зауважила Калі, глянувши на карту. — Бібліотека зовсім поряд із ним. Головне, щоб вона була не пограбована.

— Або щоб у ній не було нічого… живого, — додала Сільвія, задумливо дивлячись уперед.

Дорога була довгою, але відносно безпечною. Дорогою їм зустрічалися лише рідкісні занедбані будівлі, порослі чагарником. Іноді вони чули звуки диких тварин десь далеко, але загрози не було. Надвечір команда досягла Лорнсфілда — невеликого поселення, оточеного дерев’яним частоколом. Стражники біля воріт зустріли їх настороженими поглядами, але пропустили, впізнавши Дрейка.

— Не думала, що ти знайомий із цим місцем, — зауважила Калі, озираючись на всі боки. — Ти не говорив.

— Ти не питала, — відповів він, прямуючи до місцевого старости. — Раніше доводилося бувати тут, коли мандрував один.

Лорнсфілд виявився затишним місцем: відносно чисті вулиці, старі, але міцні будинки, ліхтарі, що непогано освітлювали дорогу. У центрі поселення була невелика площа з торговими крамничками, а на околиці — місцева таверна, з якої долинали жваві голоси та запах смаженого м’яса.

— Тут набагато краще, ніж я очікувала, — зауважила Сільвія.

Дрейк звернувся до старости, літнього чоловіка з густою сивою бородою. Той привітався і відразу ж перейшов до справи.

— Ви надовго до нас? — спитав староста, погладжуючи бороду.

— Ні. Нас цікавить бібліотека, що поряд із вашим поселенням, — відповів Дрейк.

— Бібліотека, кажете… — староста зітхнув, потираючи скроні. — Там нещодавно були місцеві мисливці. Говорили, що вона здебільшого ціла, але вам слід бути обережними. Вони чули всередині дивні звуки.

— Що за звуки? — насупилась Калі.

— Наче хтось ходить. Або щось, — сказав староста. — Може, щури, а може, щось гірше. Не знаю, але будьте напоготові.

Він дав їм план бібліотеки, за що команда була йому дуже вдячна. Після недовгої розмови зі старостою команда вирушила до таверни, щоб поїсти і виспатися.

— Завтра вранці висуваємось, — сказав Дрейк, відсуваючи порожню тарілку.

— Головне — знайти те, що треба, — зауважила Сільвія. — Сподіваюся, доктор Мейсон врахував, що більшість книг може бути в жалюгідному стані.

— Головне, щоб на нас не напали, поки ми там будемо, — тихо додав Зак, спершись на спинку стільця.

Калі подивилася на мовчазного бійця.

— Ми впораємося.

— Сподіваюся, — коротко відповів він.

Ніч вони провели в таверні, у відведених для них кімнатах, щоб рано-вранці вирушити до старої бібліотеки, яка вже чекала їх за порослими деревами.