Розділ 18

Група продовжувала рухатися коридорами, поки не натрапила на двері, що відрізнялися від інших. На них висіла табличка з написом «Особиста кімната».

— Схоже, що тут хтось жив, — сказав Аарон, придивляючись до замку.

— Тоді, можливо, ми знайдемо тут щось цікаве, — зауважив Дрейк.

Після короткої роботи із замком двері піддалися, і команда увійшла всередину. Кімната виявилася невеликою, але обжитою. Біля стіни стояло вузьке ліжко з сірою постільною білизною, старою, але ще без дірок. Поруч був стіл, на якому стояв старий комп’ютер і стоси паперів, вкриті шаром пилу. Холодильник та плита у протилежному кутку свідчили про те, що тут хтось жив довгий час. Шафи вздовж стін були забиті коробками та різними предметами, які ще треба було вивчити.

— Затишно, як для покинутої лабораторії, — пробурмотів Райан, озираючись.

— Якщо затишно, значить, тут можна знайти щось цінне, — сказала Сільвія, прямуючи до столу.

Калі підійшла до комп’ютера і натиснула кнопку включення. Екран засвітився, але запросив пароль.

— Це займе трохи часу, — сказала вона, сідаючи за стіл.

— Ми поки що обшукаємо шафи, — запропонував Кай, відчиняючи одну з дверцят.

Через кілька хвилин роботи Калі вдалося обійти систему захисту. На екрані з’явилася папка під назвою «Лабораторні записи: Доктор Лаймен Хескелл».

— Хескелл… — повторила Калі. — Це, мабуть, той, хто був відповідальним за ці експерименти.

— Відкривай, — нетерпляче сказав Дрейк.

У папці було кілька записів з датами, кожна з яких містила текстові та відеофайли. Калі відкрила перший запис.

На екрані з’явилося обличчя чоловіка років шістдесяти з розпатланим сивим волоссям і холодним поглядом. Він говорив рівним, майже байдужим тоном:

> Запис 1. Сьогоднішній експеримент підтвердив теорію про генетичну адаптацію до радіації. Піддослідні показали значне покращення регенерації тканин. Однак процес нестабільний і мутації продовжують прогресувати неконтрольовано. Ми працюємо над удосконаленням стабілізуючого агента.

Наступний відеозапис було зроблено за кілька тижнів:

> Запис 12. Перші зразки вийшли з-під контролю. Один із мутантів вирвався з клітки та вбив трьох співробітників. Довелося знищити істоту. Ми посилили заходи безпеки, але необхідно переглянути процес мутагенезу.

Дрейк скривився, дивлячись на екран.

— Цей тип грав із вогнем.

Калі відкрила один із останніх записів. Цього разу Хескелл виглядав схвильованішим, у його голосі звучали нотки паніки:

> Запис 45. Установка не є безпечною. Останній експеримент спричинив повномасштабне зараження території. Я змушений евакуюватися до іншої лабораторії. Ця робота надто важлива, щоб покинути її. Ми близькі до прориву, незважаючи на жертви. Нове місце вже готове, координати зберігаю в окремому файлі. Це не кінець.

— Ідіот, — пробурмотів Аарон, слухаючи. — Він знав, що все виходить з-під контролю, і продовжив?

— І ще й переселився, щоб творити далі, — додала Сільвія.

Калі відкрила файл із координатами, але він виявився зашифрованим.

— Доведеться попрацювати, щоб це розшифрувати, — сказала вона.

— Після того, як знищимо цю установку, нам доведеться знайти Хескелла, — сказав Дрейк, дивлячись на екран. — Якщо він продовжує свої експерименти, то це може стати проблемою для всіх.

— Згодна, — кивнула Калі. — Але спочатку треба розібратися з цим місцем.

Вони скопіювали всі записи з комп’ютера на зовнішній носій та продовжили огляд кімнати, сподіваючись знайти більше цікавого. Хескелл залишив за собою безліч запитань, але одне було зрозуміло: його божевілля ще не зупинено.

Райан першим відкрив шафу, повну старих журналів, книг та документів. Він почав перебирати їх, поки не наткнувся на кілька тек із записами, які явно стосувалися проектів Хескелла. На обкладинці однієї з них було написано «Проект Генезис». Він передав папку Дрейку, який уважно оглянув її.

— Тут кілька аркушів із діаграмами та схемами, — сказав Дрейк, перегортаючи сторінки. — Схоже, це були плани подальших досліджень. Тут явно не обійшлося без генетичних маніпуляцій та створення нових форм життя.

Сільвія, не гаючи часу, перевірила холодильник і полиці в кухонній частині кімнати. Вона знайшла кілька старих бляшанок із консервами, а також кілька пляшок рідини, яка, як вона підозрювала, могла бути використана в експериментах. Вона акуратно взяла одну з пляшок і показала решті.

— Це, певно, щось хімічне. Можливо, навіть те, що застосовувалося для мутацій, — сказала вона. — Треба віддати доктору Мейсону для вивчення.

Аарон тим часом помітив у кутку кімнати щось незвичайне: невеликий ящик із замком, який був явно замкнутий, наче хтось намагався приховати щось важливе. Після кількох хвилин роботи з інструментами йому вдалося відімкнути його. Всередині знаходилася не зовсім проста техніка — пристрій, що нагадував портативний генетичний аналізатор.

— Це щось пов’язане з його дослідженнями, — сказав Аарон, тримаючи пристрій у руках. — Схоже, що Хескелл використовував такі пристрої для більш точних експериментів. Це може виявитись корисним.

Після того, як команда зібрала всі можливі цінні речі, вони вирішили зробити коротку перерву, щоб перевести дух. Вони влаштувалися зручніше, щоб трохи розслабитися. Сільвія поставила на стіл кілька бляшанок консервів, які вона знайшла.

— То що ми маємо? — почав Дрейк, відкриваючи консерви з тушкованкою. — Цей Хескелл створив монстрів, а тепер, судячи з його записів, явно не збирається зупинятися. Ми знищимо цю установку, але що з ним?

— Хескелл десь є. І якщо врахувати, що він продовжував працювати навіть після того, як все пішло не так, то можна очікувати, що він рухатиметься далі, — сказав Кай, похмуро жуючи хліб. — Ми знищимо це місце, але я впевнений, що Хескеллу будуть потрібні нові піддослідні, щоб продовжити.