Розділ 17

За кілька днів команда знову вирушила в дорогу. Їхня група так само складалася з семи осіб: Дрейк, Калі, Аарон, Кай, Сільвія, Еван і Райан. Більше охочих розібратися із мутантами не знайшлося. Вони взяли із собою все необхідне: покращену зброю, боєприпаси, медикаменти, запаси їжі та обладнання для розвідки. Подорож до установки, як і минулого разу, зайняла два дні. Дорога ставала дедалі небезпечнішою, у міру того, як місцевість змінювалася: спочатку це були пагорби, потім покинуті поселення, а ближче до цілі — густі ліси, де панувала зловісна тиша.

— Тут дуже тихо, — пробурмотіла Калі, стискаючи в руках зброю.

— Не подобається мені це місце, — погодився Райан, озираючись.

— Нікому не подобається, — хмикнув Аарон. — Але ми вже тут, тож будь напоготові.

Команда переночувала біля знайомого їм заводу і на ранок третього дня попрямувала до установки. Сховавши вантажівки у підвалі покинутого заводу, вони пішли далі пішки, бо проїхати там було неможливо. І тоді сталася перша атака. Коли команда перетинала напівзруйнований міст через невелику річку, із заростей вистрибнув мутант. Ця істота була схожа на людину, але була більша і сильніша, зі шкірою, вкритою виразками, і руками, схожими на гострі кістяні клинки. Істота видала пронизливий крик, від якого по спині пробіг мороз.

— Мутант! — крикнув Еван, першим відкриваючи вогонь.

Кулі пронизували мутанта, але той продовжував рухатися вперед. Дрейк цілився в голову, але мутант рухався надто швидко.

— На землю! — закричала Калі, метнувшись вперед і кинувши гранату під ноги істоті.

Вибух оглушив усіх, зате мутанта розірвало на частини. Коли дим розвіявся, команда побачила, що рештки істоти розлетілися на всі боки.

— Це щось нове, — зауважив Кай, насилу приходячи до тями.

— Установка явно виробляє щось незвичайне, — сказав Дрейк, прибираючи зброю. — Нам треба бути ще обережнішими.

За кілька годин вони побачили ціль. Установка мала вигляд величезного куполу з металу, що проржавів від часу, але все ще справляла монументальне враження. Територія навколо неї була оточена металевим парканом, за яким виднілися будівлі, що нагадували склади та лабораторії.

— Це і є те саме місце, — сказав Еван, звіряючись з мапою.

— Як нам пробратися всередину? — спитала Сільвія.

Аарон дістав бінокль і почав вивчати периметр.

— Охорони не видно, але це не означає, що її нема.

— Можливо, система безпеки ще працює, — додав Кай. — Потрібно знайти вхід, через який вдасться пробратися без зайвого галасу.

Вони сховалися в густих чагарниках неподалік від паркану, де почали обговорювати план.

— Розділимося, — запропонував Дрейк. — Кай, Сільвія та Райан візьмуть огляд периметра. Знайдіть вхід. Інші залишаться тут і прикриють, якщо що.

— Ми швидко, — кивнув Кай і разом із Сільвією та Райаном рушив уперед.

Інші спостерігали за територією через біноклі.

— Ти це відчуваєш? — тихо спитала Калі, сидячи поруч із Дрейком.

— Що саме?

— Це місце… Воно не просто лякає. Воно ніби тисне на тебе, — вона насупилась. — Наче повітря тут зовсім інше.

Дрейк кивнув, уважно спостерігаючи за пересуванням Кая та його групи.

— Не знаю, що саме тут сталося, але я впевнений, що це треба зупинити якнайшвидше.

За півгодини Кай з рештою повернувся.

— Знайшли боковий вхід. Електрика там вимкнена, але замки ще на місці. Ми зможемо зламати їх, якщо не шумітимемо.

— Дуже добре, — сказав Дрейк. — Висуваємось.

Коли команда увійшла всередину через боковий вхід, їх зустріли темні коридори, що пахли вогкістю та гниллю. На стінах висіли розбиті лампи, деякі з яких все ще блимали тьмяним світлом.

— Якого біса тут взагалі відбувалося? — прошепотіла Сільвія, стискаючи зброю.

— Скоро дізнаємось, — відповів Дрейк, увімкнувши ліхтарик.

Кроки луною розносилися коридорами. Іноді здавалося, що десь вдалині лунало шарудіння, але нікого не було видно. В одній із кімнат вони знайшли залишки лабораторії: столи, розкидані інструменти, порожні клітки. На стіні висіли схеми, де були зображені якісь біологічні структури, що нагадували мутації.

— Усе це має просто кошмарний вигляд, — сказав Райан.

— А це тільки початок, — похмуро відповів Аарон. — Ми маємо дістатися центру комплексу і з’ясувати, що тут сталося.

Дрейк глянув на Калі. Вона була напруженою, але рішучою.

— Ти готова?

— З тобою — завжди, — відповіла вона, стискаючи його руку.

Вони рушили далі, розуміючи, що справжня небезпека ще попереду.