Розділ 14

Наступного ранку команда зібралася в ангарі Сховища. Тут уже кипіла робота: лаборанти перевіряли обладнання, техніки налаштовували транспорт, а бійці допомагали вантажити ящики з боєприпасами та провізією. Дрейк стояв поруч із Калі, спостерігаючи за процесом.

— Ти готова? — спитав він, дивлячись, як вона перевіряє свою зброю.

Калі з посмішкою глянула на нього.

— Звісно. А ти?

— Коли ти поряд, я готовий до всього, — відповів він.

До них підійшли Аарон та Кай.

— Все на місці, — сказав Кай. — Запаси їжі, води, зброї та навіть аптечки. Ми готові.

До них приєдналися Райан, Еван та Сільвія. Сільвія тримала планшет з мапою регіону та зробила позначки на основі розповіді Грема.

— Ось маршрут, — сказала вона, показуючи мапу. — Якщо все піде гладко, до установки ми дістанемося за два дні.

— А якщо не гладко? — посміхнувся Еван.

— Тоді все залежить від нас, — відповів Аарон. — Сподіваюся, кожен із вас знає, на що підписався.

— Знаємо, — озвався Райан, перевіряючи боєзапас.

Коли все було готово, вони зайняли місця у двох броньованих вантажівках. Першу вів Кай, другу — Райан.

За кілька годин шляху вони дісталися невеликого напівзруйнованого містечка, де вирішили зробити привал. Поки Кай та Аарон оглядали будинки на наявність загроз, Сільвія перевіряла обладнання.

— Тут тихо, — сказав Аарон, повертаючись до групи. — Надто тихо.

Калі скинула брову.

— Думаєш, щось не так?

— Ми не знайдемо тут нічого корисного, — сказав Кай, озираючись. — Але й ворогів поки що немає.

Вони вирішили не затримуватись надовго. Поки Сільвія шукала робочий генератор в одній із будівель, щоб зарядити обладнання, Еван та Райан прикривали її.

— Знайшла щось? — спитав Еван, перевіряючи найближчі коридори.

— Майже, — відповіла Сільвія, зосереджено вивчаючи панелі керування. Через кілька хвилин вона ввімкнула генератор, який запрацював, але гул мотора рознісся околицями.

— Сподіваюся, ми нікого цим не привабили, — зауважив Райан, напружено оглядаючись.

Калі та Дрейк, які стояли на вулиці, помітили рух на горизонті.

— Аароне, Каю! — гукнула Калі, хапаючись за зброю. — Там щось є.

Здалеку до них наближалася група мутованих істот. Їх було небагато, але вони виглядали загрозливо.

— Сільвіє, вимикай цей клятий генератор, швидко! — закричав Еван, хапаючись за зброю.

— Надто пізно, — пробурмотів Райан, прицілюючись. — Вони вже тут.

Істоти нагадували людей, але їхні тіла були понівечені мутаціями: оголені місцями кістки, шкірні нарости та шалені очі. Вони рухалися швидко, наче не відчували втоми.

— Вогонь! — гукнув Аарон, скидаючи гвинтівку.

Перша хвиля мутантів кинулася на вантажівки, але їх зустрів шквал пострілів. Дрейк, Калі та інші прикривали Сільвію, поки вона намагалася відключити генератор.

— Повапся, Сільвіє! — вигукнув Кай, відбиваючи нападника.

— Майже! — озвалась вона, не відриваючи погляду від проводів. Через кілька секунд гул двигуна стих.

— Тікаємо! — наказав Аарон. — До вантажівок!

Вони швидко відступили, продовжуючи стріляти. Істоти, втративши джерело шуму, зупинилися, що дало команді час залізти в машини й поїхати. Коли вони від’їхали подалі від мутантів, Дрейк видихнув і подивився на решту.

— Ми були надто близько до неприємностей.

Калі стиснула його руку.

— Головне, що всі цілі.

Сільвія, все ще тяжко дихаючи, кинула погляд на мапу.

— Ми тільки розпочали шлях, а вже натрапили на таке. Далі може бути гірше.

— Проте ми продовжуємо, — твердо сказав Дрейк. — Ми повинні дістатися цієї установки і розібратися з нею.

Команда погодилася. Тепер вони точно знали, що небезпека чатує на кожному кроці, але зупинятися ніхто не збирався.