Розділ 8

Через день після свого дня народження Калі вирішила, що настав час повертатися. Ранок того дня видався прохолодним. Калі і Дрейк збиралися в дорогу, складаючи в рюкзаки все необхідне для мандрівки. Бабуся Марта, як завжди, допомагала, перевіряючи, щоб нічого не забули, але в її очах читалася певна тривога. Вона підійшла до Калі, збираючись щось сказати, але довго мовчала, наче слова застрягли десь у горлі.

Нарешті, наважившись, Марта повільно промовила:

— Калі… перед тим як ви поїдете, я б хотіла тебе дещо попросити.

Калі обернулася, трохи здивовано глянувши на бабусю.

— Звісно, ​​бабусю, що ти хотіла?

Марта зробила паузу, ніби роздумуючи, чи варто їй торкатися цієї теми, але все ж таки озвучила своє прохання.

— Спробуй знайти свою матір, Калі.

Калі завмерла. Все її тіло напружилося і в очах промайнув жаль, гнів і біль. Вона різко відповіла:

— Не хочу і не буду шукати її. Якби їй було хоч якесь діло до мене чи тебе, вона б давно повернулася. Вона знає, де ми. Ти живеш там, де й раніше.

Марта, розуміючи біль онуки, важко зітхнула. Її погляд став м’яким, але водночас сповненим мудрості, яку приносить довгий життєвий досвід.

— Я розумію, як тобі тяжко. Але все одно прошу. Я стара, Калі. Я не вічна. І мені хотілося б хоча б раз побачити її, якщо вона жива. Якщо вона померла — я хочу знати. Я маю знати, що з нею сталося. Вона — моя дочка.

Калі розмірковувала, її обличчя стало напруженішим, а плечі здригнулися. Вона не могла пробачити свою матір за все, що трапилося, і за її відсутність у житті, але бабуся була для неї всією сім’єю, і вона не могла відмовити їй у цьому проханні.

— Я маю сумніви, що вона захоче мене бачити…

Бабуся подивилася на неї з розумінням, але і з надією в очах.

— Ти схожа на неї. Дуже схожа. Ти її дочка, і я впевнена, що вона б не відмовилася від можливості побачити тебе, якби вона тебе зустріла. Тоді твоя мама була юною та дурною, але зараз вона вже доросла жінка. Вона, напевно, змінилася. Можливо, навіть шкодує про скоєне, але боїться це визнати, тому й не приходить. Твоя мама завжди була дуже гордою.

Калі заплющила очі на мить, відчувши, як біль знову пронизує її груди. Вона не могла відмовити бабусі, хоч і сумнівалася, що знайде свою матір, якщо та взагалі десь ще є.

— Добре, бабусю. Я спробую. Але не обіцяю, що в мене вийде. І мені зовсім не хочеться її бачити.

Марта підійшла і обійняла внучку, знаючи, що, незважаючи на ці слова, Калі виконає її прохання. Це був знак довіри, і Марта відчувала, що її внучка не може відмовити їй у цьому, навіть якщо відчуває біль.

— І я обіцяю, що приїжджатиму частіше, бабусю. Ми не залишимо тебе одну, — Калі стримано усміхнулася, намагаючись вгамувати ті емоції, які рвалися назовні.

Калі і Дрейк залишили будинок і попрямували назад у Сховище 17. Бабуся стояла біля порога, спостерігаючи за ними, поки їхні силуети не зникли вдалині. У її серці оселилося тепло від того, що хоч би цей маленький крок був зроблений, і що вона могла поговорити з онукою про те, що так довго мучило її душу.