Розділ 7

Ранок порадував смачним бабусиним сніданком. На столі були гарячі коржики, домашній сир, варення та трав’яний чай. Калі з Дрейком присіли за стіл, насолоджуючись ароматом їжі, а бабуся продовжувала клопотати біля плити.

— Отже, — сказала Марта, повертаючись до них. — Чи надовго ви приїхали?

Калі знизала плечима:

— Я поки що не вирішила, бабусю.

— А чи ти залишишся на свій День народження? — несподівано спитала та, уважно дивлячись на онучку.

Дрейк завмер із чашкою в руці:

— День народження?

Калі кивнула, помітно зніяковівши.

— За п’ять днів.

— Стривай, — почав Дрейк, відставляючи чашку. — У тебе День народження за п’ять днів, а я навіть не знав.

— Я не надаю йому особливого значення, — Калі знизала плечима.

— І скільки тобі виповнюється? — прямо запитав Дрейк.

— Двадцять вісім, — відповіла вона.

Дрейк виглядав здивованим.

— Оце так… Я б не дав тобі більше двадцяти п’яти.

— Дякую за комплімент, — посміхнулася Калі. — А тобі скільки?

Якось так вийшло, що раніше вони не обговорювали ні свої дні народження, ні вік, тож здогадувалися лише приблизно скільки кому років. Дивно для пари, але вони тільки недавно почали стосунки, а до цього були занадто зайняті порятунком світу, щоб розпитувати одне одного про такі речі.

— Тридцять один, — відповів він з усмішкою.

— Хм, ти старший за мене. А я чомусь думала, що нам приблизно однаково, — зауважила Калі, хитро глянувши на нього.

Дрейк тільки посміхнувся у відповідь. Бабуся Марта тим часом підлила всім ще чаю і знову звернулася до Калі:

— То що скажеш, Калі? Залишишся? Влаштуємо щось невелике, я спечу тобі пиріг.

Калі задумалася, дивлячись на Дрейка, а потім усміхнулася:

— Так, залишаюся. Мабуть, справді час відзначити День народження у родинному колі.

— Дуже добре, — задоволено кивнула Марта. — Я займуся приготуванням. А ви, молодь, не лінуйтеся. Допоможете мені із заготівлями на зиму, якщо залишитеся у мене стільки часу.

— Звичайно, бабусю, — відповіла Калі, беручи коржик.

Дрейк усміхнувся, обмірковуючи, як він міг би потішити Калі в її День народження.

Вдень Калі з Дрейком допомагали бабусі із заготівлями, а також накололи дров. Тільки надвечір справи закінчилися, давши їм можливість побути вдвох. Бабуся Марта вже давно пішла спати, залишивши Калі та Дрейка насолоджуватися усамітненням у саду. Вони сиділи під зірками на старій дерев’яній лаві. Між ними стояла пляшка вина, келихи були майже порожні. Небо сяяло безліччю зірок, а легкий вітерець ворушив гілки яблунь. Калі мовчала, дивлячись на далекі світила. Дрейк теж не поспішав порушувати тиші, відчуваючи, що їй хочеться помовчати. Нарешті Калі заговорила:

— Знаєш… Я не дуже люблю свої Дні народження.

Дрейк здивовано глянув на неї.

— Чому? Зазвичай, це привід для радості.

Губи Калі розтягнулися в легкій усмішці, але її погляд залишився серйозним.

— Може, в когось так. Але в мене вони рідко приносили щось хороше. У дитинстві, коли мені виповнювалося три, чотири, п’ять років… Мама… Вона завжди напивалась на мої свята. Ми ніколи не влаштовували сімейних святкувань. Натомість були її крики, сльози. Іноді вона просто йшла з дому, залишаючи мене з бабусею.

Дрейк відчув, як серце стискається від цих слів.

— Калі…

Вона зітхнула, потяглася за келихом і зробила невеликий ковток.

— Тоді я не розуміла. Я просто хотіла, щоб вона залишилася. Щоб вітала мене, як роблять нормальні батьки. Дарувала мені подарунки. Мама була… ну, м’яко кажучи, не такою.

Вона замовкла, а потім продовжила, не дивлячись на Дрейка:

— Коли мені було шість, вона остаточно пішла. Спершу я вірила, що вона повернеться. Щороку чекала її на День народження. Сиділа біля вікна і дивилася, чи вона не з’явиться. У глибині душі я мріяла, що колись вона прийде, міцно обійме мене, скаже, що любить, і все зміниться.

Дрейк мовчав, дозволяючи їй виговоритись.

— Але вона так і не повернулася, — продовжила Калі. — І згодом я перестала чекати. Перестала вірити, що їй взагалі до мене є справа. Бабуся казала, що вона була надто зламаною людиною, щоб бути матір'ю. Але це не полегшувало мій біль.

Калі, нарешті, подивилася на Дрейка, її очі блищали, хоч вона стримувала сльози.

— Я не знаю, що з нею сталося. Можливо, вона мертва. Можливо, просто живе десь і навіть не згадує про мене.

Дрейк акуратно поклав руку на її плече.

— Калі… Ти не заслужила такого дитинства. Це несправедливо.

— Так, — сухо посміхнулася вона. — Але життя рідко буває справедливим.

Дрейк притяг її ближче, обійняв. Калі дозволила собі трохи розслабитися в його обіймах, відчувши тепло та захист.

— Ти не одна, Калі, — тихо сказав Дрейк. — У тебе є бабуся, є я. І, хоч би що трапилося, ти завжди будеш для нас важлива.

Калі не відповіла. Але вона відчула, як камінь, який вона носила у своїй душі стільки років, кудись подівся.

Погода в День народження Калі видалася ясною та теплою. З ранку бабуся Марта була на ногах, клопоталася на кухні. Будинок наповнився запахом ванілі та кориці. Марта спекла свій фірмовий яблучний пиріг з карамельною скоринкою, який Калі любила з дитинства. На столі також з’явилися домашній хліб, сир, тушковане м’ясо та великий глечик лимонаду. Калі спочатку намагалася допомогти, але бабуся рішуче відправила її до саду:

— Іди, відпочинь! Сьогодні твій день.

Дрейк теж зник на якийсь час, сказавши, що має справи в поселенні.

Святкування розпочалося ближче до вечора. На подвір’ї поставили дерев’яний стіл. Сусідка Емма теж прийшла, принісши кошик із ягодами та фруктами. Бабуся розклала частування, а в центр столу поставила пиріг, прикрашений свіжими яблучними часточками та невеликими свічками. Калі, хоч і не любила свята, була зворушена. Бабуся все влаштувала з теплотою, без зайвої метушні та нагадувань про минуле. Коли Калі задула свічки, бабуся обійняла її і тихо сказала: