Розділ 6

Сліди вели вглиб лісу, петляючи серед дерев і часом зникаючи, коли по дорозі траплялися ділянки з моху. Калі і Дрейк йшли обережно, уважно оглядаючи все довкола.

— Як гадаєш, що це могло бути? — запитала Калі, переступаючи через повалене дерево.

— Поки що складно сказати. Може бути що завгодно, від мутанта до якогось нового звіра. Ти бачила, які подряпини залишили пазурі на дереві? Глибокі й широкі, — відповів Дрейк, показуючи на стовбур неподалік.

Калі зупинилася, провела пальцями по глибоких подряпинах.

— Велике створіння. І сильне.

— Тому краще не нариватися, коли зустрінемо його.

Калі посміхнулася, але в її погляді промайнула серйозність:

— Не хвилюйся, я не збираюся влізати в неприємності.

Дрейк кинув на неї сумнівний погляд.

— Ти це кажеш щоразу.

— І щоразу ми викручуємось, — Калі йому весело підморгнула.

Вони йшли ще близько години, доки сліди не вивели їх на невелику галявину. У центрі лежали рештки зайця, а поряд виднілися свіжі сліди, що йшли далі в ліс.

— Воно тут полювало, — сказала Калі, оглядаючись.

— І, здається, зовсім недавно, — додав Дрейк, перевіряючи зброю.

Калі присіла біля туші, уважно оглядаючи її.

— Дивись, це не просто пазурі. У нього ще й зуби величезні. Подивися на сліди від укусів.

Дрейк насупився, вдивляючись у те, що вона показала.

— Якщо це мутант, то він сильніший за тих, що ми бачили раніше.

— Це погано. Якщо він оселиться тут, то може стати проблемою не лише для поселення, а й для всієї округи, — сказала Калі, встаючи.

— Треба з’ясувати, де його лігво. Мабуть, неподалік, коли він залишив тут недоїдки.

Озирнувшись, Калі з Дрейком виявили, що сліди йшли у бік невеликого яру. Внизу виднілася темна ущелина, що йшла в землю.

— Здається, знайшли, — сказала Калі, дивлячись униз.

Дрейк насупився:

— Ти ж не пропонуєш туди лізти?

— Звичайно, пропоную, — відповіла Калі, виймаючи ліхтарик з рюкзака. — Ми маємо зрозуміти, з чим маємо справу. Сидіти кілька годин у засідці я не хочу.

— Ох, Калі, — зітхнув Дрейк, ідучи за нею. — Не вмієш ти сидіти на місці.

Калі обережно спускалася вниз, тримаючись за виступи на схилі яру. Темрява швидко оточила їх і, увімкнувши ліхтарик, вона висвітлила ущелину.

— Будь обережна, — тихо сказав Дрейк, ідучи за нею.

— Завжди, — кинула Калі, навіть не обертаючись.

Всередині ущелини повітря було прохолодним і трохи вологим. У глибині чулося дивне глухе шелестіння. Калі завмерла, прислухаючись, і жестом показала Дрейкові зупинитися.

— Чуєш? — прошепотіла вона.

— Так, — кивнув він, стискаючи в руках пістолет. — Всередині щось є.

— Ходімо перевіримо, — запропонувала Калі.

— Ти справді впевнена, що це гарна ідея?

— Ми не дізнаємося, поки не подивимося, — Калі світила ліхтариком, обережно просуваючись уперед.

Ущелина виявилася ширшою, ніж здавалося зовні, і швидко переходила в печеру. Стіни тут були вологими, а під ногами відчувалася пухка земля. Раптом із глибини печери пролунав низький, загрозливий рик. Калі і Дрейк завмерли, переглянувшись.

— Воно там, — прошепотів Дрейк.

— Готовий? — запитала Калі, дістаючи свій пістолет.

— Звісно, ​​— посміхнувся він.

Кроки ставали дедалі обережнішими, а напруга — дедалі сильнішою. Коли вони підійшли ближче, промінь ліхтарика вихопив із темряви велику, масивну істоту. Вона була вкрита густою шерстю з ділянками оголеної шкіри, а її очі блищали на світлі.

— Воно помітило нас, — пошепки сказала Калі.

Істота загарчала, і звук луною відбився від стін печери. Вона притиснула вуха, оголюючи довгі ікла, і зробила крок вперед.

— Калі, назад! — крикнув Дрейк.

Істота стрибнула, і удар її лапи розніс ліхтарик Калі, зануривши печеру у темряву.

— Трясця! — вилаялася вона, намагаючись хоч щось розгледіти в темряві.

Дрейк вистрілив кілька разів підряд, кулі потрапили в ціль, трохи сповільнивши мутанта, але не вбивши.

— Тікаємо! — крикнув він, хапаючи Калі за руку.

Вони рвонули назад до виходу, чуючи за спиною важкі кроки та лютий рик. Денне світло замаячило попереду і вони вискочили з ущелини, якраз коли мутант вибрався за ними.

— Треба прикінчити його тут, — сказала Калі, прицілюючись.

— Згоден, — відповів Дрейк, піднімаючи пістолет.

Бій був короткий, але напружений. Істота була сильною і швидкою, незважаючи на поранення, але злагоджені дії Калі та Дрейка дали результат. Незабаром мутант звалився, випустивши останній рик. Вони стояли над ним, важко дихаючи.

— Ну… Це було… захоплююче, — сказав Дрейк, прибираючи пістолет.

— Так, наша типова розвага, — посміхнулася Калі. — Думаю, Марк зрадіє, що ми вирішили цю проблему.

Дрейк лише кивнув у відповідь. Калі подивилася на нього, усміхаючись:

— Ну що, повертаємось?

— З радістю, — відповів Дрейк. — Мабуть, на сьогодні пригод вистачить.

Коли вони повернулися до Маркового дому, сонце вже стояло високо. Марк зустрів їх біля ґанку з явним полегшенням на обличчі.

— Ви впоралися? — спитав він, оглядаючи їхні втомлені, але задоволені обличчя.

— Так, — відповіла Калі, оглядаючи невелику подряпину на руці. — Це була велика істота, але вона більше вам не нашкодить.

— От вже не знаю, як вам дякувати, — похитав головою Марк. — Ця тварюка могла стати справжнім лихом для нашого поселення.

— У нас є прохання, — несподівано вставив Дрейк.

— Звичайно, кажіть, — пожвавішав Марк.

— Покличте сусідів. Ми хочемо попередити всіх про можливу небезпеку та пояснити, що робити в таких ситуаціях, — серйозно сказав він.

— Гарна ідея, — кивнув Марк. — Я все влаштую.

Після вечері біля будинку бабусі зібралося близько десяти людей. Калі і Дрейк докладно розповіли про мутанта, якого вони знайшли, і про те, як важливо бути насторожі.