Розділ 5

Наступного дня Калі та Дрейк вирішили відвідати Емму. Бабуся Марта проводила їх до хвіртки, продовжуючи нагадувати Калі бути ввічливою і не жартувати над сусідкою.

— Вона хороша жінка, але в неї такий характер… ну, ти сама знаєш, Калі. Не кажи зайвого, — сказала Марта.

— Не хвилюйся, бабусю, я буду розумницею, — Калі посміхнулася, кидаючи погляд на Дрейка.

Дрейк ледве стримав смішок:

— Ти — розумниця? Це треба буде записати в історію.

Калі нічого йому не відповіла, просто пішла до будинку Емми. Вона жила навпроти них. Підійшовши до акуратного, але трохи пошарпаного будинку з дерев'яним ґанком, Калі постукала у двері.

— Хто там? — пролунав голос зсередини.

— Це Калі, Еммо! Я з другом зайшла відвідати тебе.

Двері відразу ж відчинилися, і на порозі з'явилася енергійна жінка середнього віку з кучерявим каштановим волоссям і виглядом, який відразу давав зрозуміти, що вона не з тих, хто сидить склавши руки.

— Калі! Нарешті згадала, що в тебе тут бабуся та сусіди, — кинула вона з усмішкою, але не без легкого докору. — А це хто?

— Це Дрейк, — представила його Калі. — Мій друг.

— Друг, кажеш? — Емма окинула Дрейка оцінюючим поглядом, від чого той відчув себе так, ніби складає іспит. — Ну, проходьте, чого на порозі стовбичити.

Всередині будинок виявився затишним та пахнув прянощами. Емма вказала на стіл, заставлений банками із заготівлями.

— Вибачте за безлад. Скоро холоди, треба все встигнути.

— Чимось допомогти? — запропонував Дрейк, озираючись.

— О, не треба. Краще розкажіть, що цікавого на Пустках відбувається, а я вас чаєм пригощу.

Розмова за чаєм йшла спокійно. Калі з Дрейком розповіли про свої пригоди, а Емма — про останні новини у поселенні: хто з ким побився, хто будує новий сарай, а хто нещодавно знайшов у лісі дивні сліди.

— Сліди? — насторожився Дрейк.

— Так, кажуть, ніби звір якийсь великий проходив, тільки ось у наших краях таких звірів зроду не було.

— Ти його бачила? — запитала Калі.

— Ні, не бачила, але Марк каже, що бачив.

Калі з Дрейком переглянулись.

— Може, ввечері заглянемо до того Марка? — запропонував Дрейк.

— Обов’язково, — кивнула Калі. — Щось мені підказує, що це не звичайна мисливська історія.

Емма зітхнула і похитала головою:

— Калі, ну що ти як завжди… Тобі тільки дай привід вплутатися в пригоди!

Калі усміхнулася:

— Інакше жити було б нудно.

Пізніше, коли Калі і Дрейк повернулися до бабусі, Калі переказала розмову з Еммою.

— Ти знову щось задумала, правда? — зітхнула Марта, побачивши вираз обличчя онуки.

— Бабусю, ти ж знаєш, я не можу просто ігнорувати такі речі. Якщо в окрузі відбувається щось дивне, ми маємо з'ясувати, що це.

Марта відставила убік чашку з чаєм і уважно подивилася на неї.

— Добре. Але тільки будьте обережні. Мені старість на самоті не потрібна.

— Ми завжди обережні, — запевнив її Дрейк, підходячи ближче.

Марта пирхнула:

— Звісно. Ти так кажеш, ніби я не знаю своєї внучки.

Ввечері Калі та Дрейк вирушили до Марка. Будинок його був маленьким, але акуратним, і у вечірніх сутінках виглядав особливо тихим. На стукіт у двері відповів чоловік років сімдесяти зі втомленим, але доброзичливим обличчям.

— Добрий вечір. Ви до мене?

— Так, — почала Калі. — Я Калі, онука Марти, а це мій друг Дрейк. Ми від Емми. Вона згадувала, що ви бачили дивні сліди у лісі.

Марк насупився, наче згадавши щось неприємне, але кивнув:

— Бачив, так. Це було три дні тому, неподалік старого млина, на узліссі.

— Що за сліди? — запитав Дрейк.

— Великі. Кроки широкі, начебто людина йшла, але це точно не людина. Сліди нагадують щось середнє між ступнями людини та лапами тварини.

— Як ви думаєте, що це за істота? — уточнила Калі.

— Не знаю. Але мені не подобається, що воно з’явилося поряд із поселенням. Якщо це щось небезпечне… — Марк знизав плечима, але його погляд видавав тривогу.

— Ви покажете нам це місце? — поцікавився Дрейк.

Чоловік ненадовго задумався, але потім кивнув:

— Завтра вранці покажу. Зараз уже темно, у лісі краще не тинятися.

Наступного ранку Марк зустрів їх біля свого будинку зі старою гвинтівкою за плечем.

— Ну що, йдемо?

— Звичайно, — відповіла Калі, озираючись на Дрейка.

Шлях до старого млина був недовгим, але чим ближче вони підходили, тим більше Марк напружувався. Нарешті, одразу за млином, біля узлісся, він зупинився і вказав на землю:

— Ось вони.

Калі присіла, щоб розглянути сліди. Вони були великі, з нечіткими обрисами, наче щось важке пройшло вологою землею. Дрейк стояв поруч, уважно оглядаючи околиці.

— Схоже, тут хтось зупинявся на якийсь час, — зауважив він, вказуючи на зламані гілки неподалік.

— Що б це не було, воно пішло далі в ліс, — сказала Калі, підводячись.

Марк зітхнув з полегшенням:

— Тоді, може, більше сюди не повернеться.

— Можливо, — задумливо відповів Дрейк. — Але краще переконатись, що воно справді не повернеться.

Калі кивнула, її погляд спалахнув азартом:

— Нам доведеться піти його слідами. Ти готовий?

Дрейк посміхнувся:

— А в мене є вибір?

Марк глянув на них, похитав головою і додав:

— Ви тільки живими поверніться, Калі. А то бабуся твоя мене з’їсть живцем, якщо з вами щось трапиться.

Калі розсміялася:

— Не хвилюйтеся, Марку. Ми повернемося і розповімо, що знайшли.

Чоловік зітхнув, але не став їх зупиняти.

— Гаразд. Успіхів вам. Я далі з вами не піду, але якщо щось трапиться, повертайтеся відразу ж.

— Дякую, Марку, — сказав Дрейк. — Ми впораємося.

Марк махнув рукою, розвернувся і пішов назад у поселення, кинувши на них останній погляд через плече.