Глава 10

Маленький принц не поспішаючи прогулювався замком, посміхаючись і вітаючи всіх на своєму шляху, добра дитина була відрадою для очей у цьому місці, піддані полюбили його, покладаючи на нього величезні надії. 
Наталі чекала на принца, вона дізналася, де зараз син імператриці, і попрямувала в те саме місце, взявши з собою улюблених служниць. Побачивши дитину, вона посміхнулася і помахала йому рукою, на що хлопчик також відповів привітанням.
- Ах, вітаю вашу високість. - прихилилася перед ним дівчина.
- Добрий день. - радісно відповів хлопчик, він знав, що в її животі росте його майбутній брат або сестра, тому був особливо їй радий.
- Сьогодні сонячний день, чи не хочете випити зі мною чаю з тістечками?
- З тістечками. - Асмодей пам'ятав настанови матері, не їсти і не пити поки її немає поруч, але він не бачив в очах жінки злості, хто чоловік, тому йому дуже хотілося настав час запитувати її про дитину в животі. - Я дуже хочу.
- Тоді ходімо зі мною, ваша високість.
Взявши хлопчика за руку, Наталі повела його в оранжерею, тільки ось вона не знала, що свідком цієї сцени стала Мікаелла, яка щодуху помчала до Імператриці, щоб застерегти її.
Асмодей сидів за столом і насолоджувався солодким шматочком полуничного торта, служниці були привітні, а Наталі весь час посміхалася, подібне змогло легко викликати довіру в дитини.
- Матуся сказала, що у вашому животику росте мій братик чи сестричка? - з цікавістю запитав хлопчик.
- Правильно, я подарую життя дитині Імператора, він плід нашої з ним любові.
- Ага, я теж плід любові матусі й татка. - радісно і впевнено вигукнув принц.
- Ах ваша високість. - атмосфера різко змінилася, посмішки з їхніх облич зникли, а служниці почали перешіптуватися, Асмодей відразу відчув це.
- Що?
- Хіба ваша високість не знає? Імператриця вам не говорила?
- Що не говорила?
- Ви не плід їхнього кохання. - якомога сумніше вимовила жінка, очі принца тут же наповнилися сльозами.
- Це не правда. - стримуючи сльози з останніх сил сказав хлопчик.
- Плід любові ніколи не назвуть ім'ям демона.
- Демона? - він не розумів, що означають її слова, і нізащо не хотів вірити, що його назвали на честь якогось демона.
- Демона похоті й гріха. - продовжувала жінка. - До того ж це ім'я дала вам ваша тітка.
- Тітка? - він ніколи не чув про неї.
- Вам і цього не говорили, попередня Імператриця, і старша сестра вашої мами.
- Але де ж вона зараз?
- Померла, убивши дитину імператора, яка так само могла стати вашим братом або сестрою, як і моє дитя, вона так само вбила себе, але встигла дати вам ім'я. - у голові дитини не могла вкластися вся ця інформація, ім'я демона, тітка, яка померла, приведеная імператриця, приведеная дружина імператора, намагаючись зрозуміти все це, з його очей полилися сльози. - Ах бідний принц. - продовжувала вона. - Коли народитися моє дитя я дам йому гарне ім'я, може назву на честь минулого імператора, впевнена, що його величність усім серцем буде любити дитину з гарним ім'ям.

Він слухав усе це і не розумів. "Невже тато не любить його, не любить з таким ім'ям, а мама?" - він все думав і плакав, і ніяк не міг зупинитися, принц пошкодував тисячу разів, що пішов із цією жінкою.
Наталі була задоволена собою, вона домоглася чого хотіла, але одразу й не помітила, як обличчя служниць зблідли, вони стояли, втупившись в одну точку, поки вона насолоджувалася принцом, який витирав руками сльози. 
- Ім'я значить уже обираєте? - вона почула жіночий голос і, обернувшись, побачила Лейлу, яка дивиться на неї зверху вниз, зарозуміло і гнівно, немов збирається розтоптати її. 
- Ваша величність.
- Матусю. - побачивши рідну людину, хлопчик заспокоївся і побіг до мами.
- Мій маленький принц. - ніжно обійняла його жінка. 
- Матусю - це правда, мене ніхто не полюбить із таким ім'ям? - сумно запитав хлопчик.
- Я дуже люблю тебе, і батько тебе любить, Александра, Енн, інші служниці, Аматісс, Лукас, всі в цьому місці люблять тебе, та й хто скажи мені наважиться нехтувати кронпринцом. - запевняла його жінка. 
- Правда?
- Ну звісно ж. Енн. - звернулася вона до служниці. - Відведи принца в спальню.
- Так, ваша величність. - взявши дитину на руки, служниця забрала її, а Лейла, зайнявши місце сина, сіла навпроти Наталі.
- Це не те, про що ви подумали. - виправдовувалася перед нею дівчина.
- Ім'я, так? Поганий знак вибирати ім'я ненародженій дитині, не боїшся наврочити?
- Що ви кажете? 
- Та так, хоча знаєш, хто сказав, що ти зможеш назвати це дитя? Ти просто тіло, що виношує дитину Імператору.
- Як ви так можете? - Наталі явно нервувала, слухаючи її, вона усвідомлювала, що в руках цієї жінки величезна влада і вплив.
- Як можу? Адже я стану його хрещеною матір'ю, як Одетта свого часу для принца, виберу йому ім'я, ось тільки як же назвати принца або принцесу... - міркувала дівчина.
- Хто ж це вирішив?
- Імператор, звісно, сказав буде дуже радий, якщо я виховаю цю дитину, його дитину. Як тобі ім'я Одетта, для принцеси? 
- Ви не посмієте, Імператор не дозволить.
- Думаєш? Знаєш, але ж я вважала тебе розумною, ти стільки років пробула біля цього чоловіка, і в підсумку не змогла його зрозуміти? Асмодей, перший принц, кронпринц, майбутній Імператор, навіть народи ти сотню дітей, Імператор не віддасть це місце іншій дитині, і тобі Імператрицею не стати. 
- Ваша величність говорить так немов уже посадила свого сина на трон, за живого правителя. 
- Що б ти не говорила, і скільки б не обмовляла мене, зараз принц плаче, а тобі чи не знати як Імператор любить сина, і, що буде коли дізнається, що ти розповіла дитині. 
- У моїх думках не було нічого поганого. - намагалася виправдатися жінка.
- Я буду молитися, щоб Імператор повірив у твої слова.
- Ваша величність...
- Ходімо, Аматіс, мені потрібно йти втішати сина.