Глава 4.12

Зима почалася вчасно. Прийшла в перший тижень грудня. Посипала сірі вулиці дрібненьким сніжком, ніби вітаючись, і пішла далі, в центр країни. Залишила дороги мокрими, а людей розчарованими. Місто відганяло тугу мерехтінням новорічних ліхтариків і ароматом цитрини і глінтвейну в повітрі.

Марина, трохи захекалася від швидкої ходи. Ольга вже десять хвилин чекала на неї, тож вона поспішала.

-- Привіт, моя люба! 

-- Як я скучила! В мене стільки новин, -- Ольга міцно тримала в обіймах Марину.

У Марини новин теж вистачало. Після повернення в Київ кожна була зайнята своїми справами, і тільки зараз з'явилася вільна хвилина. Вони зустрілися біля нового торгового центру. Передсвяткова лихоманка вже нагадувала про себе свербінням в долонях. Зняти цей зуд допомагає похід по крамницях. 

-- Я планую купити собі нові сукню, -- весело сказала Ольга, -- і мені потрібна твоя порада.

-- Для якої події вбрання? Потрібно щось урочисте?

-- Потрібно щось для весілля. 

-- Ти йдеш на весілля? 

-- Іду.... під вінець.

Марина застигла посеред яскраво освітленого коридору з відкритим ротом. Ольга театральним жестом підняла їй підборіддя. 

-- Сподіваюся, я не надто шокувала тебе, дорогенька?

-- Я така рада за тебе, вітаю! – Марина нарешті опанувала себе і кинулася на шию подрузі. Вона щиро зраділа за неї. – Тепер ясно, чому в тебе не було часу, щоб зустрітися. І хто цей везунчик?

-- Пам'ятаєш чоловіка, який зустрічав нас на вокзалі у Вінниці?

-- Васильович?! – Марина так вигукнула, що жінка, яка крутилася на всі боки перед дзеркалом, з осудом подивилася на них.

Але подруги не звертали уваги на оточуючих. Ольга була надто щаслива, щоб перейматися такими дурницями, як суспільна думка, А Марина – приголомшена новиною.

-- Ось де ти пропадала в Хмельнику! І нічого не казала.

-- В тебе своїх проблем було повно, не хотіла обтяжувати ,-- махнула рукою Ольга. 

Вони на кілька хвилин притихли і прискіпливо роздивлялися сукні з нової колекції.

-- Тут немає нічого цікавого. Ходімо на третій поверх, там мій улюблений бренд. Дівчата обов'язково підберуть тобі сукню, яка варта такої красуні, — Марина  потягнула за руку подругу.

-- І тобі. Бо ти будеш дружбою. І ніяких відмов я не приймаю, -- відрубала Оля, побачивши, що Марина намірилася відмовлятися.

Марина з вдячністю обняла подругу:

-- Тоді треба поспішати! В нас купа справ!

І вони побігли по ескалатору вгору, щоб не витрачати  час дарма. 

Коли вони втомлені, але щасливі, нарешті сіли в м'які крісла на фудкорті, за вікнами було  вже темно. Офіціант приніс замовлення, і жінки накинулися на їжу.

-- Я голодна як вовк, -- посміхнулася Марина.

-- Так, шопінг дуже втомлює, -- засміялася Ольга.

Їх було майже не видно за ворохом паперових і пластикових  пакетів. Марина купила подарунки всім близьким. Батькам планувала надіслати поштою теплі м’які пледи. Мама відмовлялася приїхати на Новий рік. Сказала, що ще не готова знайомитися з новим зятем, бо ще не відвикла від старого. Марина кинула оком на все це добро:

-- По-моєму, ми трохи погарячкували.

-- Зовсім ні. На Новий рік має бути багато подарунків. Діти спілкуються з батьком? -- Ольга несподівано змінила тему розмови.

-- Тільки Богдан. Наталка сказала, що не готова. 

-- Нічого. Образа скоро мине, хоча твоєму колишньому хороший урок не завадить.

-- Він своє отримав сповна. З корпорації його погнали поганою мітлою, живе десь у чорта на болоті. Добре, хоч не сів за грати. Я в боргу перед Андрієм. Він дуже допоміг Вадиму. 

-- А за Андрія ти в боргу у мене, -- підморгнула Ольга.

-- Як ти вмовила Васильовича покинути насиджене місце?

 -– У нас вже п'ять років кохання на  відстані, а об'єднати наші долі наважилися тільки зараз.

-- Чому ж так довго зволікали?

-- Знаєш, -- почала Ольга, -- коли тобі трохи за..., то важко кардинально міняти життя. Кожен з нас мав свої звички, уподобання, які не завжди гармонійно вписувалися в побут іншого. Я навіть в Хмельнику зупинялася в санаторії, щоб не мозолити йому очі. А цього літа я зробила йому пропозицію. З кожним роком усе важче даються поїздки в потязі, –- сміючись закінчила розповідь Ольга.

-- Ти молодець. Я бажаю тобі щастя.

-- Щастя само в руки не впаде, -- повчально вимовила Ольга. -- Цей колір тебе освіжає. Розлучення пішло тобі на користь. 

— Нарешті я знайшла заняття, яке мені подобається. На гроші, що залишилися після продажу квартири, ми з подругою відкрили  невеличку фірму. Чотири тижні навчалася на курсах дизайнерів. Життя прекасне.  Тепер маю сертифікат в рамочці, знаєш, які зараз замовники? Їм документ подавай.

-- І ти забула, як підло вчинив з тобою твій колишній?