Частина 4.10

Жанна сиділа перед слідчим статечно відкинувшись на спинку стільця і закинувши ногу за ногу. Вона похитувала верхньою ногою, роздивляючись носки  лакованих черевичок.

— Пані Жанно, контроль за виконанням робіт будо покладено безпосередньо на вас?

— Я вам вже сказала, пане майоре. Я не можу фізично контролювати кожен майданчик. В мене не один об'єкт. А реставрацією будинку по вулиці Гоголівській займався мій заступник Роман Михайлов. А не так давно я продала «Техно-Інвест» іншій особі. У вас же є дані?

-- А ось пан Романовський запевняє слідство, що ви є директором і всі документи підписуєте особисто.

Жанна випросталася на стільці і підклала під ноги долоні, ніби стілець врізався їй в шкіру. Холодний тон слідчого змив з неї наліт зухвалості, як струмені води змивають налиплий за день пил. Вадим ще не знає, що власником фірми є він. Поки він не в курсі, треба швидко сховати гроші, підготувати документи, де зазначено, що «Техно-Інвест» -- банкрут. Цим займається Михайлов. Вони трохи не розрахували час, але бухгалтерія не дарма свій хліб їсть. Навчені ще в дев’яностих. Добре, що Роман не дав їй звільнити головного бухгалтера, з якої вже труха сиплеться. Послужить на прощання стара відьма. 

— Чи можете ви стверджувати, що всі роботи велися згідно з графіком виконання робіт і відповідно до креслень.

— Так. Я особисто перевіряла проєкт і кошторис перед тим, як продати фірму..

-- А наша перевірка показала, що акт обстеження тримальних конструкцій відсутній. 

Серце Жанни шалено калатало. Вона безліч разів «розрулювала» складні ситуації, але справу з поліцією не мала. 

— Усі питання — до нового власника. Тепер це його клопіт.

Вадим за столиком в кав'ярні гортав сторінки меню, шукаючи, чим же потішити себе сьогодні. Відтоді, як він переїхав до Жанни,  харчувався салатами з кулінарії. Жанна слідкувала за фігурою і на його прохання приготувати щось гаряче сміялася і казала: «Звари пельмені». Через тиждень, Вадим не міг на ті пельмені навіть дивитися. В бістро, яке було недалеко від офісу, готували цілком пристойно, але з домашньою їжею не зрівняти. День, ну три дні перебитися, а далі вже дошкуляла  печія. Вони домовилися з Жанною зустрітися в кафе «Кава  Блюз» обсудити план дій. Треба рятувати гроші, які лежали на рахунках. Вадим не уявляв, як це робити. Жанна обіцяла все владнати. Вадим приїхав трохи раніше назначеного часу. Була обідня пора і кафе потроху заповнювалося відвідувачами.  Ліворуч від дверей, в кутку, примостилося чорне фортепіано.  На лакованій кришці лежали розгорнуті ноти, ніби  музикант збирався дограти мелодію після обіду. Боковим зором Вадим побачив Жанну, що йшла до його столика.

-- Вибач. Ледь вирвалася. Слідчий налаштований повісити все на мене, - вона взяла в руки меню, трохи відгородившись від співрозмовника, і  наморщила  лоба,  ніби розв'язувала  задачку  з  математики. 

-- Я тут порадився з людьми, -- Вадим підняв руку, підзиваючи офіціанта, -- єдиний варіант -- розбити суму на декілька частин і покласти на окремі рахунки. Після цього оформлюємо фіктивну купівлю нерухомості абощо. Тільки перевірених людей треба знайти, щоб не зникли з нашими грошима.

Вадим поклав перед собою теку з документами і взяв кулькову ручку, ладен вже був передати її Жанні, але до столика підійшов офіціант з блокнотиком:

-- Ви готові зробити замовлення?

-- З цим проблем не буде, -- Жанна нарешті відклала художньо оформлений бланк з переліком страв і замовила гарячий салат з печінкою і каву. Вадим  вирішив не сьорбати борщем і замовив собі стейк з овочами.

-- Що за люди? – він недовірливо подивився на жінку.

-- Ми ж тепер разом. Невже ти думаєш, що я можу тебе кинути?

-- Звісно, я так не думаю, але хочу контролювати всі процеси, що безпосередньо пов'язані з фінансами в «Техно-Інвесту». 

Жанна подивилася на ручний годинник і нетерпляче постукала нігтями по столу. Нарешті принесли каву і розмова ненадовго перервалася. 

-- Кава тут жахлива, -- Жанна відсунула від себе кухлик.

Раптом  в неї різко задзвонив телефон. Чоловічий голос з динаміка  вимагав негайно приїхати.

-- Михайлов теж хвилюється, – пояснила Жанна. -- Треба його заспокоїти, щоб ні про що не здогадався. До зустрічі ввечері. 

 Жанна подякувала Вадиму за обід, і знялася з місця, прихопивши ключі і сумочку.

***

--Друже мій, затримайся, -- тон Антона був досить приязний, але погляд залишався крижаним. Нарада закінчилася і співробітники поспішили виконувати доручення шефа. Антону подобалося знову керувати фірмою. Він із задоволенням спостерігав, як секретарка ловила кожне його слово й намагалася вгадати бажання, перш ніж він вимовить його вголос. 

--Так, шефе, -- Михайлов вирішив підіграти, хоч всередині кипів від роздратування. Шеф! Та щоб б ти робив, якби не він, Михайлов! Ось де ви в мене всі – чоловік стиснув кулаки до болю в суглобах. Треба зосередитися на фізичних відчуттях, щоб не виказати себе раніше, ніж треба. 

— Та годі, не бунтуй, - спробував задобрити друга Антон, - ти ж розумієш, Аллка насідає на мене: коли вже я буду тут хазяйкою? Набридла ця пихата Жанна. Ледь стримуюся, щоб вона не вчепилася суперниці в обличчя.

— Та яка там суперниця? – Романовський налив в склянку «Моршинської» і залпом випив. Про Аллочку він геть забув. Ця може всі карти йому сплутати.  – Жанночка вже приміряє весільну сукню. З розлученням в тебе проблем не буде.

— Головне, щоб наречена не закомизилася і передала мені всі права на фірму. 

— Тут тобі доведеться довіритися мені. Тобі вона, звичайно, і гривні не позичить. Тож оформимо документи на мене, а далі – як домовлялися. Ти – бос з одноосібним правом підпису і можливістю приймати будь-які рішення. Я – твій вірний друг і соратник.  
— А Жаннка?
— Тебе це хвилює?
— Не чужа ж вона мені. Десять років разом як-не-як.
— Ти дбай про себе і свою жінку. Вона тобі маленького Антошика народить, буде про що думати.