Глава 4.8

Жанна міряла кроками кабінет Михайлова. Вона встигла проскочити ранкові затори, хоч і заїхали додому перевдягнутися. Незважаючи на безсонну ніч, виглядала чудово. Все-таки вона домоглася, щоб Вадим пішов від дружини. Це було не складно. Він переконаний, що це його рішення. І це – головне. Тепер вона зможе керувати ним, як завгодно. Тепер вона витре носа Михайлову, який розпустив хвоста після приїзду Антона. Сподівався, що Жанна злякається, притихне і слухняно виконуватиме його вказівки. Єдине псувало солодкий смак перемоги – вчорашній «наїзд» правоохоронців. Резонанс, який викликала аварія на будівництві можна було «зам’яти», якби не загибель людей. Що тепер робити вона не знала. Тому й нервово ходила взад - вперед кабінетом партнера.

Михайлов спостерігав за жінкою, спокійно попиваючи каву. Його веселив страх, який читався в її очах. Які ж баби дурепи! Думають, що заарканивши мужика, стають недосяжні для проблем. Він терпляче чекав, поки з’явиться можливість провернути справу вигідно для себе. Вигадав час, найняв наркошу, який за тисячу гривень погодився пробратися на територію будівництва, що охороняється, і підпалити купи мотлоху, що не встигли вивезти вчасно. Про це Михайлов теж завбачливо подбав. Тепер, коли самовпевненість злетіла з неї, можна продовжити намічену гру. Залишилося зовсім трохи:прибрати з дороги цього казанову. І що Жанна в ньому знайшла? Все одно їй довелося би ділити його з дружиною. Принаймні гроші. А їй би це не сподобалося. Він її характер добре знає. Цікаво, коли вона збиралася звалити з ненаглядним за кордон? Михайлов не стримав зухвалої посмішки. Він від самого початку знав про червону теку в сейфі. Звісно, спочатку були тільки підозри. Уж надто впевненою виглядала Жанна останніми днями. З її очей зник погляд загнаного звіра. Вона більше не вибачалася за запізнення, відмовлялася від зустрічей з ним. Михайлов почав підозрювати зраду. В його характері було бачити погане в людях, бо він сам з легкістю розправлявся з непотрібними йому. 

Він прийшов рано, за годину до початку робочого дня. Кивнув охоронцю і піднявся по сходах нагору. Ключ від кабінету в нього був. Усівся за стіл і методично почав перевіряти шухляди і підставки для паперу на полицях. Рахунки, договори, графіки. Нічого цікавого або того, чого Роман не знав. І раптом його погляд упав на сейф за дверима. На шафі в конверті знайшов ключ. Зачинив кабінет, щоб не бути застуканим, і відкрив залізні дверцята. Тека лежала зверху. Одного побіжного погляду було достатньо, щоб досвідчений комерсант зрозумів що до чого. Далі - справа техніки.

— І чого ти шкіришся? – Жанна зупинилася навпроти партнера і засунула руки в кишені модних джинсів. – Будівництво доведеться заморозити. Ми втратимо купу бабок, а тобі весело?

— Та годі тобі, -- Михайлов не стримався і схопив її обома руками за стегна, -- «Техно-Інвест» тільки підрядник. Нехай корпорація за все відповідає. Чи я чогось не знаю?

Жанна намагалася говорити спокійно, щоб не видати себе:

— У мене немає таємниць від партнера і друга. Я хвилююся, щоб Романовський не переклав відповідальність на нас. Зі своїми зв’язками і бабками він легко відмажеться.  

Холодок пробігся по спині Жанни. Раптом Михайлов знає про її план? Ця його огидна посмішка. Він оком не змигне й пожертвує нею. Пригадає їй, як вона насміхалася з його почуттів. Ображений чоловік небезпечний. Гроші для нього вартують більше, ніж вона. Раптом сили покинули Жанна. Страх охопив її, і вона безсило опустилася на коліна Роману.

— Ромчику, ти ж не покинеш мене? – Жанна притулилася до чоловіка.

Михайлову захотілося скинути її на підлогу, щоб побачити її біля своїх ніг. Захотілося спитати, про що вона думала, коли переписувала фірму на коханця. Але вона така безпомічна, така гарна, що він не наважився. Ось що буває, коли відмовляєшся від справжнього чоловіка, який може захистити і вирішити всі проблеми. Нічого, він почекає, подивиться, як цей павич заспіває на допиті. Тоді він, Роман Михайлов, всіх урятує. Але не безкоштовно. Він вимагатиме винагороди, якою і стане Жанна. Ця думка тішила його тривалий час. Він терплячий. Нарешті доля винагороджує його. 

— Дівчинко, все буде добре. Я поруч, -- він гладив її по спині, і вона, на диво, не пручалася. Знає, стерво, що повністю залежить від нього. Ще вчора послала би його, куди подалі. А зараз обіймає і схлипує на плечі. Всі баби -- шльондри. Стеляться під того, хто більше заплатить. Ну й нехай. Скоро вона належатиме йому. Тоді він покаже, хто в хаті чоловік. 

***

Марина саме вийшла з ванни, коли двері кімнати відчинилися і вона побачила  Андрія. Він стояв на порозі з таким великим букетом троянд, що майже затуляв дверний отвір.
- О! Дякую, - Марина взяла квіти і поставила їх у вазу. Ти дуже добрий до мене! 
- Цілий день не бачив тебе. Я скучив, - притиснув жінку до себе і поцілував.
Марина відповіла на поцілунок, тримаючи руками рушник біля грудей. Вона з трудом придушала бажання скинути все зайве з себе, боялася виглядати розпусною. Вони цілувалися повільно, із задоволенням. Його вимогливі сміливі губи посилали їй спогади про ніч насолоди, дарували невідоме раніше відчуття щастя. Марині здавлося, що вона стоїть дуже близько до дверей у рай.
Марина відчула, як тепла хвиля бажання розливається всередині і змусила себе повернутися з небес на землю. Вона пошукала очима вазу. Єдина ваза була зайнята букетом, який подарував їй Андрій минулого разу, тому вона поклала троянди на стіл. 
- Збігаю до Олі.
- Потім збігаєш, - Андрій стояв, обпершись об стіну і милувався коханою.
Мокре волосся закрутилося джгутами і з його кінчиків тоненькими цівками збігали струмочки води. Марина промокнула волосся білосніжним рушником і взяла з тумбочки гребінець. Андрій підійшов до неї і обійняв. Він стояв, міцно притулившись до неї. Він не звертав уваги на мокру пляму на його сорочці, яку залишили її пасма. Андрій забрав в Марини гребінець і заходився лагідно водити ним по волоссю, доки воно не стало гладеньким і майже сухим. Марина затамувала подих. Вона зрозуміла, що він переміг. Всі сумніви випарувалися. На зміну спустошенню і втомі прийшов спокій. 
- Давай поїдемо повечеряти, - запропонував Андрій. – Ти яку кухню любиш? Грузинську? Італійську? 
— Мені байдуже. Головне — з тобою.