Глава 4.7

Марина доїдала млинці, чекаючи Андрія. Вона взяла телефон, щоб перевірити, чи не було якихось повідомлень від Вадима. Розблокувавши, відразу побачила два пропущені від чоловіка зранку і повідомлення, яке надійшло пізно вночі. Вона натиснула кнопку з зеленою слухавкою. 

Розчинна кава, яку Вадим наколотив собі зранку не допомогла оговтатись. Він подивився на годинник і вилаявся. Він спав довше, ніж зазвичай, але все одно відчував себе розбитим. Йому треба було випити ще чогось, щоб прийти до тями, тому порився в домашній аптечці, де Марина тримала ліки на всі випадки, і дістав упаковку аспірину. Ковтнувши пігулку і запивши її щедрою порцією води,  пішов до ванної і став під теплі струмені. Вода потроху повертала його до життя. Через п’ять хвилин Вадим розглядав себе у дзеркалі і не без задоволення зауважив, що душ приховав сліди вчорашнього зловживання алкоголем. Поголившись і зачесавши волосся, пройшов в спальню, сів на ліжко і погладив рукою подушку, з якої ще не вивітрився аромат парфумів Жанни. Він глибоко вдихнув, пригадавши її шикарне тіло на простирадлах. 

Вадим вдягнувся і вийшов з квартири. У ліфті похлопав себе по кишенях піджака і знайшов упаковку «Dirol». Він кинув до рота відразу дві подушечки. Сів в машину і вставив ключ у замок запалювання. Яскраве сонце било в очі, підсилюючи головний біль, що почав затихати. Машина приємно загуркотіла. Він любив цей звук. Машини – це його слабкість. Ще з дитинства, відколи батько посадив його чотирнадцятилітнього за кермо. Потайки від мами, звичайно. І відтоді йому подобалося не тільки їздити, а й копирсатися в моторі, за звуком міг розпізнати неполадку. Коли він продавав свого п’ятирічного “опеля”, покупець навіть не став збивати ціну – машина, попри те, що мала немаленький пробіг, була в ідеальному стані. У міру того, як Вадив просувався по службі, мінялися його автомобілі. Він купував статусні автівки, керуючись вже не так економічністю чи критеріями безпеки, як максимальною швидкістю. 

Вадим згадав, що вчора так і не зміг додзвонитися до Марини. Це добре. Він не хотів говорити з нею в присутності іншої жінки. Щойно він подумав про це, як телефон в його руках завібрував. На екрані з'явилося фото дружини. Він провів великим пальцем по екрану.

--  Ало. Привіт, -- його голос нагадував скрип іржавих дверей.

-- Привіт. Вибач, не чула твого дзвінка. Телефон був на беззвучному режимі. Що в тебе з голосом?

Вадим відкашлявся. Він і сам здивувався тому, як звучав його голос. 

-- Вчора змок під дощем, мабуть, застудився трохи. Я хотів сказати тобі… Треба було б, звичайно дочекатися твого повернення. Але так буде краще. Я залишу тобі квартиру. І дітям помагатиму.

-- Ти боявся, що я влаштую істерику? – перервала чоловіків монолог Марина. – І не придумав кращого, ніж покинути мене по телефону.

Сама від себе не очікуючи, Марина розсміялася: 

— Не думала, що колись скажу подібні слова, але ти – найбільше розчарування в моєму житті. Давай оформимо розлучення після мого повернення.

— Я знав, що ти не будеш мені мститися. Ти ж в мене розумничка. 

Вадим поклав слухавку. Він не говорив з дружиною про розлучення, бо сам ще не вирішив, чи хоче цього. Навіть дивно, що все так гладко пройшло. Може, в Марини хтось з’явився? Хоча не може цього бути. Його Марина не така. Не буде вішатися на шию першому ліпшому. А якщо в неї хтось є в Києві, а він і не знав? Кажуть же, що чоловіки останніми дізнаються про зради дружин. 

На Південному мосту, як завжди, Вадим застряг в заторі. Він нетерпляче постукував пальцями по керму і заздрісно дивився на мотоциклістів. Сьогодні йому не можна було запізнюватися. Він, хоч і обіймав досить високу посаду, не претендував на особливе до себе ставлення. А тепер взагалі не можна привертати зайвої уваги. Треба сидіти тихо і чекати, куди вивезе. Він так захопився Жанною, що трохи запустив справи. Наїзд правоохоронних структур на корпорацію за всі роки її існування був уперше. Вперше Вадим повинен був безпосередньо відповідати за всі помилки, допущені на будівництві. Він ніколи не боявся відповідальності. Якби не одне «але». Та червона тека, яка зберігалася у Жанни в сейфі, не давала йому спокою.

 Нарешті «мазда» минула бульвар Дружби народів і через кілька хвилин, тільки двічі потрапивши на червоне світло, Вадим зупинився біля високої офісної будівлі. Припаркувавши авто, пройшов повз довгі ряди дорогих іномарок і встиг заскочити в ліфт, поки він не поїхав угору.

В офісі панував пригнічений настрій. Протягом останніх двох тижнів це стало звичним для співробітників корпорації. Колись, в кабінетах велася бурна діяльність. Мобільні й стаціонарні телефони, що вже до обіду ставали червоними, гарчали від напруги ксерокси, які випльовували з розчепіреної пащі сотні аркушів з графіками і таблицями. Хрестина  намагалася зберігати спокій, удаючи, що не знає, чим закінчиться недавнє маски-шоу. Курці збивалися в зграйки і обговорювали чутки, які не змогли приховати ні шеф, ні вірні секретарки: Романовського викликали на допит в прокуратуру. 

Вадим швидко пройшов повз прочинені двері приймальні і опинився в своєму кабінеті. Взяв зі столу пульт і ввімкнув телевізор. «П’ятий канал» майже цілодобово транслював новини. Якщо не хочеш проґавити щось важливе – тобі сюди. Вадим зробив гучніше, щоб шум вулиці не заглушував голос диктора в студії. 

— Друже, – Стас просунув голову в двері. – Знайдеться хвилинка?

Вадим стояв, обпершись на підвіконня і дивлячись на телеекран. Стас пройшов повз завалений теками стіл і потис руку приятелю.