Глава 4.5

Кущі шипшини та жасмину щільно обплели альтанку, в якій Андрій чекав Марину. Він радів, що зміг вмовити її прогулятися. Над живою загорожею легким серпанком клубився тютюновий дим. Коли Андрій побачив Марину, загасив цигарку, точним рухом кинув її у смітник і зробив крок їй назустріч. Підійшовши до нього, Марина усміхнулася. 

Їх очі на мить зустрілися і Марина побачила в його погляді і тепло, і сум, і ще щось, чому не могла підібрати назву. 

Вони йшли вулицею. Говорили про щось. Про що саме Андрій пізніше силувався згадати, але не міг.  Він пам'ятав тільки, що взяв її за руку, пригорнув до себе і не відпускав. Насолоджувався тим, що вони йдуть поруч, і вона так близько, що він відчував аромат її волосся. Ця  жінка полонила його серце ще під час першої короткої зустрічі. Це не буде швидкоплинне захоплення, він зрозумів це вже наступного дня, коли блукав парком, сподіваючись зустрітися з нею.  Його серце знов билося, як колись у юності. А часта сивина у зачесаному назад волоссі свідчила лише про набутий життєвий досвід, а не про вік. Андрій уявляв, що вона його жінка. І буде з ним поряд завжди.

Андрій поглянув на Марину уважніше. В неї були правильної форми брови. Йому подобалася її природна краса і невелика кількість косметики. У світлі ліхтарів він бачив блиск її великих очей. Він готовий дивитися на них до ранку. Йому хотілося схопити її на руки і віднести туди, де їх буде тільки двоє.  

Сьогодні Марина не була холодною і чужою, як кілька днів тому. Але ще не готова відкрити йому душу. Може, вона з того типу жінок, які навіть у думках зберігають вірність чоловіку? Про що він думає?! Йому хотілося спитати, яка музика їй подобається, чи кохає вона свого чоловіка. Але  він тільки розказував про себе, свої захоплення, родину.

- У тебе цікава робота, - уважно вислухавши Андрія, сказала Марина.  

Обоє на якийсь час замовкли. Надворі було тихо, було чутно лише, як стукають підбори жіночих черевичків.

Марина пильно вдивлялася в чорну стіну лісу, в ледь помітні рухи нічних тіней. З високої старої ялини зірвався кажан і, дрібно лопочучи крилами, полетів на світло місяця. Андрій пригадав декілька веселих історії про своїх студентів, а вона сміялася, і волосся падало їй на обличчя. Вона забирала його рукою за вухо. Марина вразила Андрія простотою. Він давно не зустрічав такої щирої жінки. В неї не було тієї вульгарності та безцеремонності сучасних жінок, які не викликали в нього жодних емоцій. Мабуть, тому він досі залишався одинаком, хоч після розлучення минуло багато часу.

Андрій дістав з кишені пачку цигарок, взяв одну. Хотів запалити, але передумав і сховав назад до кишені. Вони наблизилися до котеджу, де мешкала Марина. Андрію не хотілося, її відпускати. 

-- Мені вже час іти. Дякую за чудовий вечір, -- жінка вже підійшла до сходів і наостанок подивилася на нього:
-- Почекай... Андрій простягнув Марині руку. Вона ніяк не відреагувала. Тоді він  нахилився і легенько поцілував її в губи.

-- Не треба, -- Марина виставила вперед руку, збільшуючи між ними дистанцію.

-- Я мріяв про це з того дня, коли побачив тебе. 

-- Я не хочу, щоб ти переходив межу.

Маринині руки лежали на грудях В Андрія і не відштовхували його. Через тонку тканину сорочки Марина відчувала, як б’ється його серце. 

 Андрій нахилився і поцілував її довгим неспішним поцілунком. Марина відгукнулася миттєво. Обвила його шию руками. Куйовдила його жорстке волосся. Вона не хотіла думати про наслідки, просто йшла за пристрастю. Раптом вона злякалася нових відчуттів, що охопили її. Вона з трудом відірвала його сильні руки від своїх стегон.

-- Припини!-- вона відштовхнула його. – Ні.

-- Марино, чому? –  намагався наблизитися до неї.

 – Я… Я не хочу. Не можу, -- прошепотіла жінка і швидко пішла геть.

Андрій слідкував за її легкими  рухами, поки не зачинилися двері. Тоді він дістав сигарету. Чиркнула запальничка. Андрій з насолодою затягнувся, повільно випустив дим і неквапно пішов по вимощеній плиткою доріжці у напрямку свого котеджу. 

Повернувшись до своєї кімнати, Марина, не роздягаючись, довго сиділа на ліжку Знову і знову пригадувала погляд Андрія, коли вона вже збиралася йти, його дотепні жарти. На губах ще відчувала смак поцілунку. Вона не збиралася втрачати голову. Треба взяти себе в руки. Марина після душу розтирала тіло м'яким рушником і пригадувала, які теплі і міцні в нього руки. Як приємно було опинитися в його обіймах. 

Марина крутилася в своєму ліжку і не могла заснути. Повітря в кімнаті було непорушне, Встала відчинити вікно. Повіяло приємною прохолодою. Жінка з насолодою вдихала свіжість хвої. Вона підняла голову, підставила прохолоді шию і плечі. Через хвилину лягла в ліжко і скрутилася калачиком. Андрій їй подобається. Але радість від спілкування з Андрієм не могла заглушити щеміння душі й заповнити пустки, що утворилась там. За весь вечір вона жодного разу не згадала про чоловіка. А він так і не зателефонував.

Марина прокинула з першими променями сонця. Рука машинально ковзнула по ковдрі з того боку, де впродовж багатьох років було місце Вадима. Марина різко сіла в ліжку. Вона злякалася своїх думок. Їй раптом захотілося, щоб поруч із нею лежав Андрій. Захотілося запустити пальці в жорстке волосся і притиснутися до гарячих грудей, в яких так голосно б’ється серце. 

Вона ледь дочекалася дев’ятої, коли мала б прокинутися подруга:

-- Лєн, ти тільки не смійся. Здається, я закохалася! 

-- Що? Ого! Це чудова новина. Я могла б і сама здогадатися з твого голосу. Хто він? Симпатичний?

Марина поклала на ліжко телефон і пірнула в сукню.

-- Він чудовий. Добрий, веселий, турботливий.

-- Господи, -- тільки й змогла вимовити Лєнка. -- Давно треба було знайти когось для душі.

-- Раніше мене цілком влаштовував чоловік.

-- Слухаю тебе і дивуюсь. Ти або свята, або дурна. Майже двадцять років в шлюбі, і чоловік не набрид.