Глава 4.4

 Марина чула від відпочивальників про місцевий базарчик, де можна  придбати матеріали для рукоділля. Ольга, яка відпочивала тут не вперше, порадила чудовий льон для серветок і рушників. Невдовзі Марина знайшла потрібну ятку і стояла, перебираючи стоси канви, невибіленого льону, та заготовок для серветок. Руки торкалися тканини, уява малювала вироби, які будуть прикрашати її дім і милувати око після того, як вона попрацює над ними. 

Чому її раптом схвилювала запрошення Андрія? Марина перейшла до коробок з різнокольоровими нитками. Мотки були звалені в одну велику купу, тож треба добряче постаратися, щоб знайти потрібний колір. Вона відкладала в маленький пакет бузкові, фіолетові, фіалкові, баклажанові, лавандові мотки. Далі відшукала всі можливі відтінки зеленого та жовтого. 

    Нарешті вона зрозуміла, що саме її збентежило: за довгі роки це перший мужчина, крім її чоловіка, хто виявляв до неї знаки уваги. 

В погляді Андрія не було оцінювання. Він дивився на неї так, як колись дивився Вадим, коли вони тільки почали зустрічатися. Вона давно вже звикла до ролі няньки і кухарки, а тут відчула себе жінкою. 

Невідкладних справ, що вдома забирали дев’яносто відсотків часу і думок,  наразі не було. Зате була купа вільного часу, щоб подумати про себе, про те, що її ідеали виявилися лише її ідеалами. Вадим знехтував її почуттями, вірністю, коханням. Вона думала, аналізувала, зіставляла і дійшла висновку, що нічого страшного не трапиться, якщо вона прогуляється з Андрієм.

Телефон задзвонив, коли Марина стояла перед розчиненою шафою і вивчала її вміст, ніби не сама розвішувала весь цей одяг кілька днів тому.

-- Маринко, ну ти як? -- Олена намагалася за веселим тоном приховати хвилювання за подругу.

-- Чудово. Така природа! Така краса навколо! -- Марина дістала світло–синю сукню з квітами. Глибокі вирізи на грудях і на спині вдало підкреслювали її фігуру, але сукня здалася надто відвертою. 

-- Голосок в тебе бадьорий, -- відлягло від серця в Олени. Більше всього вона боялася почути скарги і сльози. -- Що нового? Чим займаєшся після процедур?

-- Після яких процедур? -- Марина слухала подругу неуважно. 

Вона гортала плічки спочатку в одну сторону, потім в іншу. Коли її погляд так і не зупинився на чомусь конкретному, вона заплющила очі, засунула руку всередину і дістала першу ліпшу. Коли вона розплющила очі, виявилося, що в її руках  синя сукня з дрібними квіточками. Вона купила її тоді, коли вони разом з Лєнкою ходили в магазин. Дивно, що забула про неї, це була одна з найкращих її суконь. 

-- Подруго, якщо я не помиляюся, ти поїхала в спеціалізований заклад лікувати нерви, -- Олена здивувалася і геть забула, що нагадуванням про проблеми з чоловіком можуть нашкодити.

-- Лєнка, не хвилюйся. З моїми нервами все ок. Я почуваюся на десять років молодшою. Я познайомилася з чудовими людьми. Давно мені не було так добре.

-- Ага. Тепер ясно,-- простягнула Лєнка. З її тону Марина зрозуміла, що нічого їй не ясно.

- -Я сьогодні йду на танці, -- пояснила Марина. 

-- Дискотека «кому за…»? Як цікаво, -- Лєна пирснула в слухавку, але швидко схаменулася, -- правильно. Тобі треба розвіятися. Підшукай там собі якогось мужчинку.

-- Лєнка, ти невиправна. Я не за тим сюди поїхала. Ну все, бувай. Буду збиратися.

-- Вдягни ту сукню з декольте, -- порадила Лєна, -- мужики штабелями падатимуть.

Марина сиділа за столиком в найдальшому кутку зали, де було менше людей. Попри очікування музика була хороша. Грав гурт з Винниці, назву якого Марина чула вперше, хоч хлопці заслуговували на визнання: хороша музика, небанальні тексти. Танцювати Марина не наважилася, а Ольга – навпаки, відривалася на повну. Вигиналась і кружляла, видавала такі па, що Марина щиро переймалася, щоб у вже немолодих чоловіків, яких у залі було найбільше, не прихопило серце. Потроху гарний настрій подруги передався і Марині. Вона постукувала ніжкою і такт мелодії і майже забула про Вадима.

— Давай потанцюємо, -- здалеку запрошувала подругу Ольга.

Марина покачала головою. 

-- Чому ви не танцюєте, Марино? – Андрій привів Ольгу за столик і сам сів поруч.

Вона не відповіла.

-- Андрію, запроси Марину. Я попросила музикантів заграти мою улюблену пісню. 

Музики, що стояли в дальньому кутку зали, заграли «Could I have this kiss forever». Андрій взяв Марину за руку і майже силомиця витягнув на середину зали. Привертати зайву увагу і пручатися не захотіла. Ольга теж не залишилася без партнера. Іван Васильович якимось дивом з’явився в залі і запросив давню подругу до танцю. Пісня Енріке Іглесіаса багатьох звела на ноги. Кавалери запрошували дам. На танцполі стало тісно. Пари кружляли у танку, торкаючись ліктями одне одного. 

Андрій міцніше притиснув до себе Марину. З ним відбувалося щось неймовірне. Йому хотілося, дивитися на неї. Хотілося, щоб із її очей зник сум. В цій жінці було щось особливе. Щось таке, чого не було в інших. Таке, чого він так довго шукав і не міг знайти, а знайшовши, вирішив не відпускати. Як студентка-першокурсниця, Марина притиснула долоні до чоловікових грудей, на даючи скоротити дистанцію. Приємний свіжий аромат лоскотав їй ніздрі. Вона відчувала стукіт його серця. Вона змушена була собі зізнатися, що їй це подобалося.

 Нарешті танці скінчилися і вони вчотирьох вийшли на свіже повітря. Ольга купалася в компліментах, що щедро ними одарював її Іван Васильович. Андрій полишив спробу вовлекти Марину в розмову і мовчки насолоджувався її компанією.

Марина була вдячна подрузі, що та взялася розважати Андрія, а вона могла прислухатися до своїх думок. Розмірене тихе життя в санаторії, здавалося притишив біг часу. Не маючи звичних для себе клопотів, Марина озиралася на своє життя, пригадувала наймиліші серцю моменти. Вадим довгі роки був її другом, партнером, надійним тилом. Вона пригадувала, як юними вони вдавалися до різноманітних авантюр, які пригоди з ними траплялися. Ходили в гори з рюкзаками, спали в наметах, сиділи всю ніч біля вогнища, навіть сплавлялися по гірській річці. А нині подібним витівкам не було місця. На заміну їм прийшли зустрічі з серйозними партнерами, нові угоди та велика кількість не менш важливих справ, які забезпечували фінансову стабільність їхньої родини. Натомість вони з чоловіком втратили гармонію, те важливе, що об'єднувало їх, робило справжніми друзями. Раніше вони ніколи не відпочивали нарізно. Якщо Вадим не міг вирватися у відпустку, вся родина задовольнялася озерами, яких навколо Києва предостатньо, і вони постійно були всі разом.