Глава 4.1

Територія санаторію була велика і потопала в зелені. Височенні ялини тужливо поскрипували при сильних поривах вітру. Дуби, ясени, кущі глоду, які були тут у великій кількості,  створювали захисний бар'єр від вітру і давали тінь і прохолоду навіть у найспекотніший день. Васильович висадив своїх пасажирок біля кованих воріт головного входу і попрощався з Мариною. Ользі ж підморгнув і сказав:«До скорої зустрічі». Ольга Петрівна взяла шефство над Мариною, бо «вона тут не перший раз і знає що до чого»

— Нам потрібні не абиякі кімнати, правда ж? Зараз організуємо.

Ольга впевнено пішла до яскраво-жовтої будівлі, де було написано «Адміністрація». Марина скористалася тим, що нарешті залишилася сама і зателефонувала Наталці.

-- Мамусю, як ти доїхала? -- почула вона рідний голос.

-- Як Богдан? Не сумує за домом? — Марина хвилювалася за малого. Він з тих, хто легко знаходить нових друзів.

-- Та нормально все з ним. Він з діда мички микає.  Повів його до крамниці купувати смаколики.

Марина посміхнулася. Її молодшенький не гаяв часу. Знав: що не можна вдома — то можна у діда. Той ніколи не міг встояти перед благальним поглядом онука, який майстерно і без тіні сумнівів цим користувався.

— Не дозволяйте йому багато солодкого і не купуйте газованих напоїв, і...
— Мам, ну припини. Ми розберемося. Вже не маленькі,— перебила Марину дочка.

«Дійсно, ніяк не можу звикнути, що вони вже не малюки»,— подумала Марина, а вголос сказала:

—  Я сумую за вами. Бабусі з дідусем передавай привіт. Люблю вас.

— І ми тебе.
Марина закінчила розмову саме вчасно, бо до неї вже наближалася усміхнена Ольга з ключами від двох кімнат у руці. 

— Ну, що я казала? Треба знати до кого звертатися. Ми з тобою маємо шикарні кімнати в корпусі з люксами. Холодильник, мікрохвильовка, гаряча вода цілодобово. Шикарно, правда?

Ольга цвірінькала, як пташка. «Здається, їй навіть слухачів не треба», — подумала Марина. Але вона була рада, що познайомилася з цією веселою жінкою. З нею точно не заскучаєш.

    Під нескінченні теревені Ольги жінки дісталися до свого помешкання. На території було багато корпусів. Вони відрізнялися зовнішнім виглядом, і, як Марина з'ясувала пізніше, внутрішнім оздобленням теж. До двоповерхового невеликого будиночка вела асфальтована доріжка. По праву руку стояла дерев'яна різьблена альтанка зі столиком посередині. Зараз в альтанці нікого не було, а ввечері збиралися поціновувачі гри в шахи і влаштовували справжні турніри. Ліворуч — зелена галявина з охайно підстриженою травкою. Де-не-де рясно миготіли кущики братків і барвінку, що здалеку нагадувало візерунок, на зеленій ковдрі. Чоловік в робочому одязі зі шланга поливав клумбу. Сонце відбивалося в краплях води і сяяло веселкою. Трохи далі від чоловіка, абсолютно не звертаючи на нього уваги, лежала мама – кішка. Біля неї гралися одне з одним четверо кошенят. 

Марина замилувалася цією картиною. Квіти, люди, що поволі гуляли стежками навколо корпусів, усміхнена жінка, що зустріла їх на порозі і повела показувати кімнати — все навколо дихало спокоєм. «Це саме те місце, де можна привести в порядок нерви», — подумала Марина і переступила поріг своєї кімнати.

Марина поставила сумку на стілець біля дверей. Підійшла до великого вікна і присіла на широке підвіконня. «Ось тут я буду пити каву вранці, дихати лісним повітрям і слухати співи пташок», — подумки сказала вона. 

Марина роззирнулася в пошуках кавоварки. Хоча б крихітної, але крім електрочайника і двох філіжанок на столику нічого не стояло. Кімната була дуже затишна, хоч і невеличка. Майже весь простір займало ліжко. Уздовж стіни стояли дерев'яні шафи. На одній з полиць примостився телевізор. Не плазма, звичайно, але все-таки є. Хоча Марина все одно не дивиться телевізор. Якщо захоче переглянути фільм, то для цього є ноутбук, який вона привезла з собою.

Марина розвісила речі у шафі. Валізу сховала на нижню полицю, щоб не заважала, і пішла в душ змити з себе дорожню пилюку. 

Душ виявився цілком пристойним: кахлі з морським малюнком, в тон їм пластикова штора, блискучі, без вапняного нальоту крани. Марина повісила рушник, поставила на поличку баночки з кремом,  тюбики з гелем та шампунем і подивилася в овальне дзеркало на стіні.

-- Непогано, дуже непогано,-- промовила вона своєму віддзеркаленню.

Годинник на стіні показував майже другу. Вона геть забула про час. В двері постукали.

Марина відчинила. На порозі стояла Ольга. Її брови вигнулися від здивування:

— Дорогенька, ти ще не готова? Швиденько збирайся, час іти, — голосно сказала вона.

Ольга виглядала так, ніби щойно вийшла зі SPA-салону: волосся убране в скромний хвіст, легенький макіяж, червоні короткі штани і червона блузка з білими квітами дуже їй личили. 

— Чудово виглядаєте, Ольго Петрівно, - похвалила її Марина. – І не скажеш, що з дороги.

— І тобі раджу брати з мене приклад. Ми с тобою на відпочинку. Є нагода приділити собі трохи більше часу, ніж зазвичай. 

Ольга підійшла до дзеркала і пригладила рукою волосся. Вона залишилася задоволена побаченим і скомандувала:

— Ходімо! Я страшенно голодна!

 Дорога до їдальні стрімко бігла вниз. Між будиночками для гостей зеленів охайний газон. Уздовж дороги росли кущі троянд. Відразу видно хазяйську руку, яка дбала про комфорт відпочивальників.

На вулиці біля входу і в фойє юрмилися люди. Приємна прохолода їдальні рятувала від вуличної спеки. Оксамитові скатертини на столах і в тон їм штори придавали інтер'єру розкошів, хоча і нагадували СРСР. Офіціантки в білих фартушках і маленьких білих шапочках штовхали перед собою візочки, заставлені різними стравами і пропонували їх гостям. Марина обвела поглядом присутніх. Вона завжди думала, що подібні заклади — це такий собі клуб кому за... Але вже пробираючись до свого столика, вона зрозуміла, що це не так. Серед відпочивальників була велика кількість людей приблизно її віку. А ті, що старші, не були старезними та хворими. Навпаки, вони виглядали щасливими, доглянутими та задоволеними.