Глава 3.8

Вадим прокинувся від противного писку будильника. Жанна, не розплющуючи очей, повернулася на інший бік і продовжила сопіти. Здавалося, вона і не почула того жахливого звуку, що калатав у його скронях. Голова у Вадима тріщала. Вчорашній день закінчився під ранок. Повечерявши в “Реберні”, вони з Жанною поїхали в коктейль - бар на узвозі. Жанна хотіла відсвяткувати “возз’єднання закоханих”. Цінник там сильно кусався, але чого не зробиш, щоб вразити кохану. Вона виглядала розкішно, ніби провела день в спа, а не в офісі. Вадим же почувався вичавленим лимоном. Жирні ребра нагадували про себе гірким присмаком жовчі, очі пекли від багатогодинного сидіння перед монітором. О другій ночі він молив Жанну про відпочинок. Вони нарешті поїхали додому. 

Її маленька квартира не була розрахована на раптове вторгнення ще одного пожильця. Вадим здивувався, що навіть тарілки зайвої вона не мала, не кажучі про такі речі як рушник чи ковдра.

Відтоді, як він переїхав до Жанни,  харчувався салатами з кулінарії. Жанна на його прохання приготувати щось гаряче сміялася і казала:             «Звари пельмені». Через тиждень, Вадим не міг на ті пельмені навіть дивитися. В бістро, яке було недалеко від офісу, готували цілком пристойно, але з домашньою їжею не зрівняти. День, ну три дні перебитися, а далі вже дошкуляла  печія.

Хоч він жив у Жанни вже два тижні, все ніяк не міг звикнути до суцільної темряви, що панувала в кімнаті не залежно від часу доби. Вдома крізь завіси він міг бачити місячне сяйво або сонячні промені. Йому подобалося розсувати їх уранці і дивитися на місто, що просиналося разом з ним. Він хотів ще полежати, сподіваючись, що головний біль стихне. Жанна вовтузилася в ліжку, стягнула з нього ковдру. Від холодного кондиціонованого повітря шкіра вкрилася сиротами. Вадим поглянув на годинник: пів на восьму! Щоденна п’ятихвилинка о дев’ятій Він сповз з ліжка і почалапав у ванну. Швидко прийняв душ і сяк-так поголився. Часу на ранкові ритуали було обмаль. 

Вадим захлопав дверцятами кухонних шафок у пошуках сковорідки. Ну повинна ж вона десь бути! В холодильнику знайшов шматок сиру і яйця. 

— Доброго ранку, любий, — Жанна нечутно з’явилася на кухні і обвила Вадима руками. — Звари мені кави. Ніяк не можу прокинутися.

Пошуки джезви й кави забрали рештки часу, який Вадим планував витратити на сніданок. Він поцілував Жанну, на мить затримався біля щоки і вдихнув аромат цитрусів.

— Давай повернемося в ліжко, — промуркотіла Жанна на вухо Вадиму.

Чоловік з жалем похитав головою і прибрав ніжні руки з талії.
— Мені час іти, я вже запізнююся.

 Рівно о дев’ятій він влетів в нарадчу кімнату. Шлунок видав зрадливий голодний звук. “Довго так я не протягну, — зажурено подумав Вадим, — треба хоч сосисок у холодильник кинути”.

***

-- Це камфора? -- спитала Жанна, втягуючи ніздрями знайомий запах.

-- Так, нова маска. Добре заспокоює шкіру, знімає запалення.

Жанна, мружачись від задоволення, витягнулася на зручній кушетці в салоні краси. Зварену Вадимом каву довелося вилити — вона була нестерпна. Тепер жінка з трудом кліпала, борючись зі сном.

 Катерина – справжній професіонал. Крім того, що першокласний косметолог, вміє тримати язик за зубами.

-- Тільки в тебе кабінеті можу по-справжньому розслабитися, -- майже не розтуляючи рота, сказала Жанна. 

Косметологиня саме наносила маску на підборіддя і навколо губ.

-- Так для того й існують косметичні кабінети. Тут жінки не тільки стають ще гарнішими, а й набираються сил і відпочивають, -- повільно водячи пензлем по обличчю промовила Катерина. -- Що в тебе новенького? Як твій жонатик?

    Катя накрила обличчя клієнтки целофановою плівкою, щоб досягти парникового ефекту, і заходилася мити пензлі і розетки, де розмішувала маску. Тиха спокійна музика -- обов'язковий атрибут косметичних кабінетів. Маска заспокоює запалену шкіру, а музика -- душу. Раніше Жанна встигала подрімати в цьому кабінеті, але не сьогодні. Вона йорзала на кушетці і не могла дочекатися кінця процедури.

-- Він – таки переїхав до мене, а я не знаю, радіти мені чи плакати, -- промимрила Жанна. -- Плівка не дуже допомагала -- маска добряче засохла. 
-- Дружина дізналася про ваші стосунки і погрожує йому розлученням?
-- Якби ж то. Проблем би не було. Я думала, вона заведе звичу пісню про дітей, і про «ми ж стільки років разом». Він піддасться на її сльози, і залишиться в лоні сім’ї. А відбулося навпаки -- вона серед ночі зібрала йому речі і відправила до мене. Я ледь на впала, коли побачила йго щасливого в себе на порозі.

Катерина від подиву забула, що директор клініки вимагав економити воду, і заклякла з пензлями в руках.

-- Я щось ніяк в толк не візьму, то ти хочеш бути з ним?

-- Так. Тільки я не планувала раптом приміряти на сбе роль зразкової дружини. Мені не потрібні оці сопливі спільні сніданки і побажання гарного дня. 

-- А що тобі потрібно? -- Катерина геть заплуталася і намагалася розібратися в ході думок Жанни.

-- Хочу ловити на собі його захоплений погляд, хочу, щоб він носив мене на руках і шепотів на вушко різні дурниці.

-- А тобі не шкода розбивати родину?

-- Я не хочу розбивати сім'ю. Я ж не примушую його бігати до мене. Якщо в родині проблеми -- винні обидва. А один наш спільний знайомий казав, що Вадима неможливо угнати. Смішно тепер це звучить.
-- Непокобелімих чоловіків не буває. 

-- Так. Тільки ці кобелі швидко перетворюються на диванних цуциків і вимагають їжу за розкладом. 

-- Доведеться тобі чимось жертвувати, якщо він тобі потрібен.

-- Потрібен, аж зуби зводить, -- зітхнула Жанна.

Катерина повернулася до клієнтки. Теплою водою змила маску, нанесла крем. Жанна встала з кушетки і задоволено оглянула себе в дзеркало, яке їй піднесла Катя.

-- Ти – чудо, -- Жана із вдячністю поглянула на дівчину. – Десять років як рукою зняло.