Глава 3.5

Олена лежала в теплій ванні. Пухнаста біла піна пестила її шкіру. В руках вона тримала келих з шампанським. Вона щойно провела Льошика на роботу і святкувала перемогу. Він був щасливий, дізнавшись про дитину. Навіть скупа сльоза скотилася з пухлої щоки. Тепер можна розслабитися. Вона і раніше не переживала, що він може кудись подітися. Таких, як вона, чоловіки не кидають, а от зміна статусу з коханки на мати його дитини тішила.

Сигнал телефону вона почула, але влазити з ванни не хотілося. Це хтось дуже настирливий. Після третього дзвінка Олена вирішила взяти слухавку. Вона загорнулася в м'який рушник і вийшла з ванни. Зайшла в спальню, під купою зім'ятих простирадл і розкиданої білизни знайшла телефон. 

— Привіт, Маринко! Я вже не чекала, що ти мені зателефонуєш. В мене така новина! -- Вони не спілкувалися від тієї зустрічі в кав'ярні. Олена навіть подумала, що подруга ще ображається на неї.

—  В мене теж, - - голос в Марини був гундявий від сліз, що рвали назовні.

Бадьорий радісний голосс Лєни остаточно доконав Марину. Вона шмигнула носом і розридалася. Ну чому подруга отримувала все з такою легкістю? Має диплом, коханця, квартиру -- все це не напружуючись! Вона не знає, що таке “нерішучість” і “сумніви”. Завжди йде напролом. Ніколи не падає духом і виглядає щасливою.

-- Подруго, ти в порядку? -- через часті схлипування важко було розібрати слова, але Лєна зрозуміла, що причина істерики Марини – коханка Вадима.

-- Я все вирішила, -- Марина змогла взяти себе в руки, хоч і продовжувала схлипувати. -- Нехай котиться, я не триматиму.

— Не гарячкуй. Давай зустрінемося в кафе і ти мені все докладно розкажеш. 

Через годину Марина пила каву з молоком, Олена потягувала молочний коктейль з бананом. Марина питально подивилася на подругу. Лєна махнула рукою, мовляв, настрій такий. Не змогла поділитися своєю радістю, коли подруга в такому стані.  Марина терла серветкою ніс, який вже добряче почервонів:

-- І що тепер робити?

Олена – знавець у справі подружньої зради. Правда, вона завжди була в іншому таборі, але могла дати пораду, як не треба робити жінці, щоб не втратити чоловіка. 

-- Чого шукають чоловіки? Я тобі скажу: драйву. Їм набридають діти, розмови про школу, обговорення меню і планування відпустки.

-- Як можуть набриднути діти? — округлила очі Марина.

-- Вони шукають свята, -- не звертаючи уваги на питання подруги вела далі Олена, -- і ми даємо їм те відчуття. Подивись на мене: завжди гарний настрій, красива зачіска, я ніколи не дорікаю Льошику і не питаю, коли прийде ще раз. Він повинен сам хотіти повернутися. 

-- По-твоєму, я маю зустрічати його з роботи в костюмі покоївки з червоними губами і вже на ліжку? – Марина не розуміла, до чого веде Лєнка. 

--  Можна просто причепуритися. Він повинен бачити в тобі жінку. Він повинен знов у тебе закохатися. Дай йому привід приревнувати.

—  Ага, іншої поради від тебе годі чекати! – крикнула Марина. Що ще вона могла порадити жінка, яка все життя є коханкою жонатого чоловіка. —  Якби не такі, як ти, чоловіки не бігали на сторону.

-- Я Льошика силком ніколи не тягнула, -- Лєна з сарказмом  вигнула брову. -- Він сам обрав цей шлях. А законним не завадило б краще дивитися за тим, що їм належить. Чи ти хочеш, щоб я її пожаліла? 

-- Все одно вже пізно, -- знов сльози закапотіли з очей Марини.
-- Ніколи не буває пізно. Вставай.

Олена рішуче підвелася і схопила за руку подругу.

—  Куди ми ідемо? – шморгаючи носом спитала Марина.

—  Робити з тебе королевішну.

***

Фонтани навколо торгового центру «Глобус» танцювали і розбризкували срібні краплі, зволожуючи спекотне міське повітря. Праворуч від скляного куполу стояли декілька столиків. Люди їли морозиво, сміялися. Чулися розмови  англійькою. На майдані Незалежності завжди багато туристів. Подруги пройшли крізь скляні двері і опинилися в храмі розкошів і краси. Пройшовши великий круглий хол, зупинилися біля магазину «Salvatore Ferragamoі». Олена  штовхнула двері.

-- Я ніколи не була в цьому торговому центрі, -- Марина крутила головою, роздивлялася люстри і вензеля на стінах.

Лєна з виглядом королеви на балу пливла між стойками з одягом. Шафи і тумбочки виблискували шовком і оксамитом. В повітрі стояв ледь вловимий приємний запах.

-- Дарма. Тут можна придбати класні шмотки, інколи  зі знижками,-- Лєна гортала плечики з натуральним шовком, пайетками і стразами.

-- Я не звикла до таких місць, -- Марина не наважувалася взяти якусь з речей до рук. 

-- Треба колись починати. Страшно уявити, щоб було зі світом, якби жінки не мали доступу до шикарних речей! – Лєна була в своїй стихії. 

 Дві стрункі, майже однакові з лиця, дівчини привіталися з ними. 

-- Чим вам допомогти, пані? – завченим люб'язним тоном спитала одна з дівчин.

-- Нам треба додати лоску цій красуні, -- вказала пальчиком на Марину Олена. – Розважайся, подружко, -- звернулася вона вже до Марини і сіла в м'яке низьке крісло.

Друга «близнючка» завела Марину в примірочну і окинула прискіпливим поглядом. Марина відчула, що дівчина здогадалася, як незручно вона почувається.

Олені швидко набридло безучасно сидіти а місці. Метушливі продавчині її дратували. 

-- Принесіть нам ті білі штанці і блузку до них, -- скомандувала вона.

Продавчині подавали речі з подвійною старанністю, бо Лєна жодного разу не глянула на цінник. Нарешті Лєна відсунула важку занавесь на метелевих кільцях і схвально зацокала язиком. 

Чудова шовкова сукня кольору морсьької хвилі з рекламних проспектів острова Балі чудово обтікало фігуру. Тонкий ременець підкреслював талію. А як їй личать туфлі на високих підборах! Марина міряла сукню за сукнею, і їй додавалося впевненості. Їй подобалася жінка в дзеркалі. 

— Дайте ще цю, вишневу, -- попросила Марина в продавчині.

— Це моя улюблена. Хороший вибір.