Глава 3.3

Без дітей вдома було незвично тихо. Марина трохи засумувала, але переконала себе, що то на краще. Нарешті вони з чоловіком зможуть побути удвох. Пригадають, як це — бути  не тільки батьками, а й парою. Вадим повернувся з наради сердитий. Буркнув дружині: “ Мені треба відпочити” і ліг спати. Марина лежала поруч з Вадимом і раз по раз кидала на нього погляд. Намагалася зрозуміти, чи спить він. Полежавши так з пів години, тихенько піднялася. Взяла з шафи чорні шорти і білу футболку.

Вдяглася і подивилася на себе у велике дзеркало. На неї дивилася втомлена жінка. Тьмяна шкіра потребувала послуг косметолога.   Марина взяла з тумбочки телефон і вийшла з кімнати. 
Вадим дійсно втомився, тому не захотів їхати в ресторан. Але від смачної вечері не відмовиться. Марина ввімкнула ноутбук і знайшла в закладках рецепт кролика. 

 Рано-вранці вона з’їздила на базар за кроликом, бо в магазині такого не купиш. Дуже рідко можна було знайти тушку розміром з котеня. Вадим часто згадував, що на свята його мама готувала тушкованого кролика. Тепер для нього це смак дитинства. Марина вирішила здивувати чоловіка – влаштувати романтичну вечерю при свічках. По дорозі додому зазирнула в магазин білизни. Довго крутила в руках білий пеньюар з пуховою оторочкою і вирішила купити. 

Марина розділила м'ясо на порційні шматки, посолила і посипала духмяними травами. Обсмажила трохи бекону, який залишився з минулої вечері, додала часник і подрібнену цибулю. Для соусу налила в каструльку вина, насипала трохи кориці і розмарину. Поки грівся соус, знайшла в Інтернеті телефон косметологічного салону. Почитала відгуки і набрала номер клініки «Біомед». Приємний жіночий голос в слухавці проконсультував Марину щодо послуг, які вони надають. Марина подякувала і записалася на прийом у понеділок. Соус на плиті закипів і наповнив кухню приємним ароматом трав і винограду.

Марина порізала овочі, французький батон і розклала все на своїх улюблених синіх тарілках. Для м'яса дістала овальне блюдо з високими бортиками і теж поставила на стіл. Усе має бути бездоганно. Щоб Вадим згадав, як їм було добре вдвох, коли вони насолоджувалися вільними хвилинами, відправивши дітей до бабусі.  Вона вимкнула духовку і пішла в спальню будити чоловіка. Через щільні штори слабке світло сонця, що майже сховалося за Дніпром, не потрапляло в кімнату. Марина обережно ступала в мороці, щоб не забитися об меблі. Сіла на краєчок ліжка і поклала руку на плече чоловіку. Раптом кімната освітилася голубим вогником мобільного телефону. Марина кинула погляд на екран і відсмикнула руку. Вона прочитала: «Я скучила. Чекаю в нашому таємному місці». Екран поступово тьмянів і через кілька секунд згас. 

Тремтячими руками Марина взяла телефон. Як злодій, що заліз в квартиру і крадеться повз сплячих господарів, вона тихо вийшла з кімнати. Паролю не було. Марина не з тих божевільних жінок, що контролюють кожен чоловіків крок. Вона йому довіряє. Довіряла, дурна! Можливо, це непорозуміння? Помилились номером. Таке ж буває. Марина довго вагалася, перш ніж натиснути на кнопку. Все-таки телефон ожив. Несміливо освітив обличчя жінки і прямокутник стіни за її спиною. Серед фотографій дітей, документів і недобудованих споруд замайоріли фото щасливого Вадима в обіймах білявки з довгим, ідеально рівним волоссям. Ресторан, бузок в Ботанічному саду, куди вже два роки поспіль Марина водить дітей сама, бо в батька багато роботи. Маленький басейн, над яким клубочиться пара, і жінка. Вона обперлася на бортик, посміхається, а Вадим цілує рожеву квітку на її плечі. 

Уже до ранку Марина не спала. Декілька секунд вона стояла непорушно. Все ще сподівалася, що це сон. Що ці фото щезнуть, розчиняться в темріві, як нічний жах, варто лише розплющити очі. Віднесла телефон на місце, а потім довго сиділа на кухні, не вмикаючи світла. Кидалася до вікна, вдивлялася в передсвітанкове озеро і міст в світлі жовтих ліхтарів. Її обхопив страх, як тоді в дитинстві, коли на багатолюдному базарі вона загубила маму. Вона відчула, що втрачає щось дуже важливе. Лише одну фігурку із пазла, але без нього картина майбутнього не буде повною. Вона зіятиме чорною діркою, не тішачи погляд, а лякаючи і відштовхуючи.

Що ж тепер? Зробити вигляд, що вона нічого не знає? Так вона вже ховала голову в пісок, закривала очі і робила вигляд, що все добре. Марина вирішила, що далі так тривати не може. Що обопільна їхня мовчанка робить тільки гірше. Це як абсцес на великому пальці ноги. Він пече і смикає, заважає ходити і притягує думки. Якщо не видалити його, можна втратити кінцівку. 

Вона вже вирішила, що зможе покласти край його брехні і своїм терзанням. Треба просто поговорити. 

Коли Вадим вийшов з ванни, на столі вже парувала кава. Яєчня ще шкварчала на сковорідці. Руками, що тремтіли від люті, Марина відрізала скибку хлібу і намазала її «Рикотою». Зверху виклала фініки і подрібнені горіхи. Виглядало дуже красиво. Вадим на ходу витирав мокре волосся, Марина збоку спостерігала за ним. Коли він відклав рушник і сів за стіл, сніданок, як завжди, стояв перед ним на квітчастій серветці. Марина зібрала всі свої сили, всю витримку, щоб залишатися спокійною.

-- Бутерброди візьмеш із собою? - Марина різала сир і не дивилася в його бік.
— Ні, я з'їм десь бізнес-ланч, -- різко сказав чоловік.

Вадим прочитав вчорашнє Жаннине повідомлення і відчув прилив ніжності. Вона чекала, а він так втомився, що проспав до ранку. Йому захотілося бути зараз поруч із нею.
Марині з голови не йшла та есемеска.  Мама була права.  Вадим завів коханку. “Мама завжди права”, - так явно почулося за спиною, що Марина, різко озирнувшись, скинула на підлогу чашку. Полімерні пелюстки відкололися від білого бочка і застрибали по кахляній підлозі.