Глава 3.2

Незважаючи на суботу в офісі була купа народу. Шеф зібрав екстрену нараду. Офіційних зустрічей не намічалося, тому Вадим дозволив собі надіти джинси, бавовняну сорочку і кросівки. Так він вдягався, коли більшу частину робочого часу проводив на будівельному майданчику, а не в офісі. Решта співробітників були вдягнені так само. За п’ять хвилин до початку в нарадчу кімнату неспішно ввійшла Жанна. Не тільки Вадим відмітив, що вона, як завжди бездоганно вдягнена. Як по команді присутні чоловіки скосили на не очі. Солодкуватий аромат парфумів, помітний серед запаху кави з автомату і миючого засобу, наповнив кімнату. Вона пливла, насолоджуючись ефектом, який призвела її поява.  Демонстративно поцілувала Вадима. Стерла червону помаду з його щоки і сіла поруч на вільне крісло. 

Рівно о десятій до нарадчої ввійшли Романовський і Михайлов. Вадим милувався Жанниним профілем і помітив, як вона здивовано вигнула брову. 
— Прошу вибачити, що зібрав вас у вихідний, але справа не терпить зволікань, -- почав Романовський, -- я просив підготувати графіки і рахунки. Де вони?

До шефа потягнулися руки зі стосами паперів. Треба було працювати допізна, щоб встигнути виконати всі його завдання. Вадим робив усе в останню мить. Він став неуважним. Йому важко було сконцентруватися на цифрах, але він вперто вдивлявся в колонки діаграм. Шеф поклав на нього повністю весь цикл робіт: від розробки креслень до введення в експлуатацію. Все це ускладнювалося тим, що цей вид робіт кардинально відрізнявся від того, чим Вадим займався раніше. Ускладнювало задачу й те, що один з будинків, де велися роботи згорів. Активісти перейшли у наступ. Навіть план, розроблений у парі з Жанною по залученню ЗМІ, мало що давав. Чи то випадково, чи то навмисно – невідомо. Але факт залишається фактом: пожежі в центрі міста посилилися. 

— Вадиме, призначивши тебе на цю посаду, я очікував що ти зможеш вирішувати будь-які проблеми. Насправді ж все навпаки -- те,що я будував стільки років, розсипається, як доміно. 

Як більшість колег, почавши працювати в корпорації, Вадим сподівався забратися нагору, якомога вище. Для цього він мав достатньо досвіду і знань, але за роки праці він не раз бачив, як молоді і недосвідчені посідали високі посади. 

-- Треба дивитися правді у вічі, -- Вадим відкашлявся. Раніше він не насмілювався суперечити Романовському, -- Ніхто не очікував, що ми нарвемося на ряд складних проблем. Для того, щоб я міг виступати на передовій, треба попереджати про закулісну боротьбу. 
 
Вадим відчував: йгог час настав. Одна з його першочергових задач — тримати шефа в курсі реального положення речей, доповідати по суті.

— Ясно ж як Божий день: пожежі — чудовий спосіб приховати нецільові витрати. Тепер, якби інвестор захоче перевірити якість і кількість матеріалів, не зможе цього зробити.

Вадим не вчора народився і знав, що багато хто в такий спосіб не погано заробляє, але хотів би бути в курсі планів Романовського, якщо він теж  не гребує такими прийомчиками. 

Вадим прикусив щоку і чекав реакції шефа. Романовський почервонів від люті: жодна людина в корпорації не дозволяла собі таких випадів у його бік. Цей вискочка багато на себе бере. Він на хвилину замовк і видав:

-- Мені здається, ти не до кінця розумієш, як треба працювати, щоб корпорація отримала прибуток. Коли я призначав тебе на цю посаду, думав, що маю справу з професіоналом, а не зі шмаркачем. Серйозні розбіжності у поглядах, Вадиме, можуть призвести до розвалу системи. Прийми рішення на чийому ти боці.
Хлопнув обома долонями по столу і повідомив про закінчення наради. 

Вадим залишився сидіти на своєму місці, коли всі тихо вийшли з кімнати. Ніхто не дивився в очі, ще жодного разу працівники корпорації не були свідками відвертої непокори. Для всіх воля шефа була законом, всі накази виконувалися миттєво і без обговорень. 

Вадим теж не очікував від себе такої емоційної промови і вже пожалкував, що не стримався. Атмосфера стриманої погрози змінилася панікою. Він сподівався, що Жанна підримає його, принаймні підійде після наради. Він перевів погляд з паперів на крісло, де сиділа Жанна. Кімната була абсолютно порожня.

***

Михайлов із задоволенням влаштувався в шкіряному кріслі директора. Хоча б у суботу тут не терся Антон, удаючи великого начальника. Без нього і Алли в офісі панувала тиша і спокій. Йому необхідно було все як слід обдумати. Жанну він кохав. Навіть заворушилося почуття провини перед нею. До решти йому діла не було. На будмайданчику в нього є своя людина. Щойно Вадим почне вставляти палки в колеса, Семенович попередить.

Те, що житловий комплекс стане черговим довгобудом, сумнівів не залишалося. Основна задача — висмикнути звідти по - максимуму бабки. Залишалася ще одна проблема — Жанна. Михайлов шкірою відчував, що втрачає її. Видно - таки втюрилася в цього недоумка Вадима. Але Роман — стріляний горобець, і цю перешкоду усуне.
-- Жанно, що ти будеш робити, коли корпорації доведеться заморозити будівництво? 
- -Ми з Вадимом щось придумаємо, - відгукнулася жінка.
Вона курила біля вікна. На пляжі Труханового острова засмагали люди. Вона так втомилася, що не хотіла думати про справи. Вона теж хотіла лежати в новому купальнику на піску. Літо минає, а вона так і не зрізала з нього цінник.

-- Ти вирішила відокремитися від мене?

Жанна нагородила Романа чарівною посмішкою і поспішила переконати його, що ніколи не мала таких думок. З голови в неї зовсім вилетіло, що з ним треба бути обережнішою. Видасть себе надто рано -- Михайлов її переграє.
Сама ж думала про те, що Вадим має стати її порятунком від усього: від Михайлова, від Антона, від банкрутсва. Грошей на рахунках фірми не так і багато, але є ще один, про який її компаньйон не знає. Левова частка активів була вкладена в проєкт, але їм з Вадимом  вистачить, щоб розпочати нове життя. Вона не вперше потрапляла у заворуху і виходила сухою з води.  Впорається і цього разу. Головне, щоб Вадим не здрейфив і підтримав її.