Частина 3 Глава 1

У суботу Марина дозволила собі поспати подовши. Тим паче, що з кухні доносився гуркіт сковорідок і дзвін посуду. Надія Михайлівна готувала сніданок. Хоч образа на матір ще не пройшла, Марині було приємно відчути турботу. Чоловік поруч перевернувся на другий бік і незадоволено пробурмотів:
- Твоїй матері не спится, то вона вирішила і нас на світанку розбудити?
- Вже восьма година, - Марина подивилася на годинник,- замість скаржитися, подякував би. Мама готує нам сніданок.
- У мене для цього є дружина. 
- Тобто ти одружився, щоб мати безкоштовну кухарку і няньку дітям?
- Сонечко, ти не така вже і безкоштовна.
Вадим відвернувся від Марини і накрив голову подушкою.
Марина скинула ковдру і зіскочила з ліжка, зовсім не турбуючись про те, що голі ноги чоловіка залишилися неприкритими. Вона дістала халат і з грюкотом зачинила шафу. Підійшла до вікна і розсунула важкі штори.
- Все одно час вставати. Треба відвезти  маму та дітей на вокзал. Вставай.
Марина влетіла на кухню і накинулася на матір:
- Мамо, чого ти так посудом гримаєш? У Вадима перший вихідний за місяць видався, а він спати не може через шум.

Надія Михайлівна саме діставала з духовки деко, на якому пишався яблучний пиріг. Рум’яна корочка, присипана корицею, виглядала неймовірно. Марина натиснула кнопку кавової машини і мовчки чекала, поки приготується напій. Надія Михайлівна ковтати образу не збиралася. Вона поставила гаряче деко на мармурову стільницю і підперла боки руками.

- Нехай повертається додому раніше. Буде час відпочити.
- Мамо, що ти кажеш? Він же не гуляє. В нього нова робота. Відповідальна посада. Йому дійсно важко.
- Відомо, де він так втомлюється, - не здавалася Надія Михайлівна. Придивилась би за чоловіком.

- Досить! Я не збираюся це вислуховувати. Май повагу до мого чоловіка!
- Не треба виміщати на мені злість. Я вам пиріг спекла, вареників наліпила. Хотіла порадувати. І що я чую замість подяки?
Марина дмухала на каву і не дивилася убік матері.
- Відрізати тобі пирога? Твій улюблений.
- Я зранку їм вівсянку, - кинула Марина.
- Ти вже загодувала всіх цією вівсянкою! Як можна постійно їсти цю гидоту?
- Ми не їмо кашу кожного дня. Я розробила збалансоване меню, - виправдовувалася Марина.
- Ага. Подивись на Богданчика. Він же спортом займається. Йому м’яо треба їсти три рази на день, а ти його овочами пхаєш.
- Мамо, припинимене мене виховати. Мені вже тридцять п’ять років.
- Тридцять шість. Іди краще причепурися. Не ходи перед чоловіком зачухраною. От твій батько ніколи не бачив мене в халаті.

Марина не дослухала розповідь до кінця, бо чула її мільйон разів. Як же їй набридлі повчання матері. А тепер ще й натяки на те, що вона погано виглядає. Марина зачинилася в ванній, зняла халат і пильно придивилася до свого відображення. Вона давненько так прискіпливо себе не розглядала. Зазвичай проводила біля дзеркала не більше десяти хвилин. Хіба коли йшли до друзів на гостину або, як нещодавно, в ресторан. Тоді вона робила собі справжній макіяж і зачіску. З дзеркала на неї дивилася запухша від сну жінка. Мабуть, не треба було пити вчора так багато вина. Очі геть позапливали. Марина дістала з шухляли пакетик з патчами і наклеїла їх під очі. Ця процедура чудово допомагає він набряків. Підсунулася ближче до дзеркала:брови на цьму тижні забула пощипати і вони добряче заросли. Вона взяла щипці і повисмикувала зайві волоски. Шкіра миттєво почервоніла. Але то не страшно. Поки вона прийме душ, почервоніння зійде. Волосся геть тьмяне. Сивих волосин на скронях побільшало. Треба все-таки фарбувати волосся, хоч як вона не відкладала. Марина прийняла душ, протерла обличчя і шию тоніком. 

-- Так набагато краще, - сказала вона собі.

Марина ще раз звірила список з купою речей, що лежали на канапі у вітальні. Мати дивилася телешоу, навмисно зробивши звук голосніше. «Ще сердиться на мене, - подумала Марина, --Не страшно. Вона завжди так. Хоче, щоб я попросила вибачення. Не цього разу».
 -- Ти поклала дітям теплі речі?- не дивлячись на дочку спитала Надія Михайлівна.
-- Наталко, неси свої речі. Я закриваю валізу!-- вдала, що не розчула питання Марина.

Наталя стояла в одвірку, склавши руки на грудях.

-- Я тобі сказала, що не поїду.
-- Що за дурниці! Квитки куплені.  Ти ж хотіла побачити дідуся! 
-- Обставини змінилися.
-- Господи, ну які в тебе обставини?
-- Ти спеціально мене відправляєш в заслання, щоб я не бачилася з Вовчиком!
«Господи, що за дурне ім’я. Невже не можна назвати людину нормально?» - подумала Марина, а вголос сказала:
-- Не кажи так. Бабуся може образитися. А цей Вовчик тобі не пара. Він старший і в нього одне в голові.
-- Ти вмієш читати думки? А якщо я поїду, а Карина остаточно прибере його до рук?
-- Карина? Та в неї прищі по всьому обличчю, -- відірвала погляд від телевізора Надія Михайлівна.-- А якщо він такий ідіот, що проміняє тебе на ту жабу, то так йому і треба.
-- Буде у вас нагода перевірити почуття, -- радісно підхопила Марина.

Наталка топнула ногою і вибігла з кімнати. Через мить повернулася з оберемком речей. Кинула їх на підлозі і пішла геть.
-- Повернись і склади речі! Служниць тут немає.

Звісно, Наталка і не думала повертатися. Марина зітхнула і взялася складати речі у валізу. 

Через годину Марина махала рукою в слід потягу, що від’їжджав.

-- Ти вчора довго гуляв, -- не дивлячись на чоловіка сказала Марина, -- подумав?
-- Подумав про що? - Вадим трохи відстав від дружини, щоб не зустрітися з нею очима.
Марина здогадалася, що він не хоче говорити на цю тему. Вона теж вирішила не підливати олію у вогонь. Не хоче знову сваритися. Діти поїхали. Марина вже і не пам’ятала, коло вони залишалися отак удвох. Гарна нагодо освіжити почуття.
-- Ми давно з тобою нікуди разом не ходили. Може, повечеряємо вдвох в ресторані? - запропонувала Марина.