Глава 11

Марина так і стояла під дверима. Вона не могла повернутися на кухню і подивитися матері в очі. Вона взяла телефон і пішла на балкон. Знову набрала номер дочки. Нарешті Наталка відповіла, що вже підходить до дому. Марині трохи відлягло від серця:хоча б за Наталку не треба хвилюватися. Марина побачила в одвірку Надію Михайлівну. Вона тримала в руках келихи і недопиту пляшку вина.

- Давно ми з тобою не балакали, як подружки, - вона підійшла до столика і поставила келихи. - Давай посидимо, як колись.
Марина обняла матір і поцілувала в щоку.
- Ти не ображайся на Вадима. Він дійсно багато працює і втомлюється. 
Вони сиділи на балконі і потягували вино. 
- Знову ти його виправдовуєш. Він зробив з тебе домогосподарку, а ти й рада.
- Я не рада, - Марина пригубила вино. Секунду подумала і зробила великий ковток - намічається серйозна розмова. На тверезу голову вона її не подужає.
- Нещасна моя дівчинко, - скорбно насупивши брови сказала Надія дочці.
- Господи! Маячня якась, – Марина не вибирала слова. Чому всі її жаліють, засуджують її спосіб життя? – У мене є все, про що тільки мріє жінка.
- Невже ти не бачиш, що він зраджує тобі? -Надія Михайлівна могла бути жорстокою з дочкою.
- Мамо, що ти верзеш,- простогнала Марина. Від того, що вона почула це вголос, ї мозок почав плавитися, як віск на сонці. – Навіщо йому це? Я смачно готую, в оселі чисто, я не влаштовую сцен і зустрічаю його з роботи з посмішкою.
- Ось від таких зразкових дружин чоловіки і йдуть до брутальних, розмальованих бабів з цигаркою в зубах.
- Не мій Вадим.
- Повір мені. Та жінка добряче окрутила його. Він вже на грані. Ще трохи - і ти втратиш чоловіка.
- Ти вирішила мені це сказати, щоб ми з Вадимом остаточно віддалилися одне від одного і я повернулася до вас із батьком?
- Ти повинна знати правду. Сама вирішуй, що з цим робити.
- Кому потрібна така правда? 
- Сховавшись від проблем, неможливо їх позбутися. Особисто я не мала ілюзій щодо вірності чоловіків. В їх природі полігамність, але не можна перетворюватися на жертву і тихо спиватися.
- Я не…
Надія підняла руку, зупиняючи виправдання дочки.
-- Я говорила з батьком. Ми хотіли на річницю подарувати вам путівку в Європу. Але впевнена, у твого чоловіка наразі стільки справ, що він не зможе нікуди поїхати. Тому я завтра сходжу в агенцію і куплю путівку на якийсь вітчизняний курорт. Відпочинеш, подумаєш, що тобі робити.
--  Ти про що?,- Марина крутила бокал і роздивлялася криваві патьоки на вигнутих стінках,- це допоможе мені врятувати сім’ю?
-- Можливо. Якщо ні - в тебе буде щось, крім нього. Ти зациклилася на Вадимі. Нічого не бачиш навколо.
-- Коли мені роздивлятися? В мене стільки справ, що і вгору глянути ніколи.
Марина підняла пляшку на світло. Не залишилося ні каплини. 
--Я майже сорок років в шлюбі, і твій батько ніколи не бачив мене без макіяжу, — продовжувала повчати дочку.
-- Мам!
-- Чоловіки так влаштовані. В їх природі є нормальним постійно полювати. Вони шукають нових смаків, вражень. Відчуття небезпеки і новизни розпалюють їхню уяву. Треба, щоб це все він мав з тобою. Тоді він не буде працювати до півночі. Ось коли твій батько...

-- Не починай,- перервала її Марина. Не треба постійно порівнювати мою сім’ю зі своєю. Батько шукав розради в іншому місці, бо вдома не мав спокою. Чого ж ти не влаштувала йому цю райську місцину, яку зараз мені змалювала?

-- Можливо, не все в мене виходило гладко. Але мій життєвий досвід дозволяє давати поради єдиній дочці,- гарячкувато викрикнула Надія Михайлівна.

-- Так, мій життєвий досвід набагато менший. Але дай мені можливість самій розібратися зі своїм чоловіком.
Надія Михайлівна не образилася. Так, Марині важко чути правду, але вона мусить її почути. Інакше дійсно втратить чоловіка. Марина,хитаючись, пішла в кімнату.
- Я не збираюся тікати, тож не варто витрачатися дарма. На добраніч, мамо,- кинула вона через плече і щосили хряпнула дверима спальні.