Глава 9

Вадим подивився на годинник. Хоч перед ним лежав чималий стос договорів, які необхідно продивитися, він вимкнув комп'ютер і склав папери на столі. Марина просила прийти раніше. До них у гості приїхала її мати. Вона недолюблювала зятя, тож не варто дратувати її зайвий раз. Вона давно на нього зуб точить.  З батьком Марини спілкуватися набагато легше. Він теж потерпає від жахливого характеру жінки. Коли тесть приїздив, вони з Вадим створювали коаліцію. Теща, будучі у меншості, поводилася сумирно. А нині вона гоститиме сама, тож, щоб уникнути проблем, краще поспішити. 

Вадим дістав з шухляди стола ключі від машини і направився до виходу. Взявся за ручку і відчув натиск з протилежного боку. Він нікого не чекав, і дуже здивувався, побачивши на порозі Жанну. 
Сьогодні її образ сильно відрізнявся від вчорашнього. З жінки – вамп вона перетворилася на юриста: зав'язане волосся, строгий чорний костюм і біла блуза. Хоч очі приховували темні окуляри, Вадим уявив собі той блиск, від якого не міг відвести погляд. 
Вадим ледь вичавив із занімілого горла привітання. Жінка повільно підійшла до стола і присіла на край. У шлунку приємно залоскотало, коли вона підняла на лоба окуляри. Жанна зняла короткий жакет і кинула його на крісло. Робочий день закінчився, але перед стартом будівництва майже всі підрозділи працювали понаднормово, і в офісі була купа народу. Вадим продовжував стояти непорушно і дивився, як вона вивільняється від одягу. Коли крім білизни на ній нічого не залишилося, він підскочив до дверей і зачинив їх на ключ. Жанна поклала гарячі долоні на груди Вадима. Йому здалося, що він зв’язаний, бо не міг поворухнутися. Із закрученого у тугий вузол волосся вибилася прядка і впала Вадиму на обличчя. Перед очима у такт рухам качався золотий кулон у формі кленового листка. Родимка на лівому плечі просила поцілунку, вологі рожеві губи ледь торкалися шиї, його роки пестили ніжну шкіру жіночих грудей. Вадим розплющив очі. Останні промені сонця золотили прохолодні води ріки. Офісні меблі кидали тіні на стіни. Мобільник розривався в кишені його штанів, але Вадим не звертав на це уваги. Коли телефон задзвонив втретє, Вадим намацав його рукою і вимкнув. Апарат жалібно тенькнув востаннє і замовк. 

Вадим і Жанна стояли біля відчиненого вікна і курили. Він курить «Camel», вона - тонкі дамскі сигарети з ароматом ментолу. Гіркий і духмяний дим змішувалися. Білі змійки звивалися, спліталися в одну і розчинялися в сутінках. 
- Нам необхідно підготувати папери на завтра, а мені зовсім не хочеться думати про роботу, - Жанна відійшла в глиб кімнати. Пригладжувала розтріпане волосся, дивлячись в скляні дверцята шафи. Вона покрутилася на всі боки, перевіряючи, чи в порядку одяг. Пройшла до масивного стола і сіла в крісло Вадима.
- Ну, почнімо?
Вона дістала зі шкіряного портфеля дві червоні теки. Одну віддала Вадиму.
- Реконструкція старих будинків ведеться під пильним наглядом мецената. Його прадід був одним із засновників української діаспори в Канаді. Вони там всі з біса патріотично налаштовані. Він дає гроші і буде контролювати кожну копійку з тих тридцяти мільйонів доларів. Він педантичний і доволі прискіпливий. Вважає, що краще за всіх знає, що слід робити. В теці, - Жанна постукала по червоному пластику пальцем, - інформація по фірмі, яку Романовський і Михайлов створили під цей проєкт.
- Навіщо мені ця інформація? Я займаюся безпосередньо будівництвом. На цьому я добре розуміюся а ці… 
- Реставрація - це чудовий спосіб отримати прибуток нічого на роблячи. Не зрозумів? – перебила його Жанна, - Насправді ніхто не збирається відновлювати ці будинки. Це частина передвиборочої програми кандидата, якого ми підтримуємо.
- Це ж незаконно!
- Але дуже вигідно.
- Чому ти вирішила мені це розказати? Я так розумію, що Романовський не збирався посвячувати мене у цю таємницю.
- Між нами було вже достатньо брехні. Хочу бути відвертою з тобою.    
- Як нікому не відома фірма зі штатом в...,-Вадим подивився в папери, - п’ятнадцять чоловік може впоратися з таким обсягом робіт?
- Про це не хвилюйся. Романовський – майстер у цій справі. Твоя задача – підписи, зустрічі з інвестором, організація його дозвілля. 
Вадим гортав документи.
- Скільки в мене часу, щоб подумати?
- На жаль, в тебе немає часу. Документи оформлено, печатка готова. Тепер ти—директор “Технобуд”. 
Вадим втомлено прикрив очі рукою. Останніми тижнями він багато працював і тепер почувається геть виснаженим.  
- Чого ти боїшся? Це стандартна відпрацьована схема. Ти ж розумієш, життя – це поле чудес. Треба обдурити одного-двох Буратин для того, щоб знайти золото. Не варто чекати ночі. Тільки спробувавши, ти побачиш, це не так і страшно, - Жанна розцінила його мовчання по-своєму.
Вадим встав і підійшов до вікна. На вулиці було небагато людей. Елегантні дами на високих підборах обережно ступали бруківкою до своїх автомобілів. Чоловіки, незважаючи на спеку, не знімали дорогих піджаків. Він розмірковував, чи дійсно все так безхмарно, як малювала йому Жанна. Чи не розіб'ється він об підводне каміння, коли його закрутить, як тріску, у вирі? Він не чув, як Жанна підійшла і стала в нього за спиною. Він відчув солодкий аромат її парфумів. Він повернувся і обійняв жінку за талію.
- Навіщо ти прийшла сюди? Хотіла мене вразити?
  - Такий зараз час. Не ти когось вразиш, так тебе.
- Що ти маєш на увазі, Жанно?
- Ми намагаємося справити гарне враження на канадців, щоб вони дали нам гроші. Ми влещуємо чинуш, щоб отримати роботу, яка не дасть великого прибутку, - пояснила Жанна.
- Ми матимемо авторитет і корисні знайомства.
- Співпраця має бути взаємовигідною.
- Хіба не вигідно тримати на короткому повідку керманичей міста? Голови районів залишилися задоволені прийомом. Обіцяли всіляко сприяти корпорації,- Вадим намагався розгледіти в сутінках обличчя Жанни, сподіваючись зрозуміти, куди вона хилить.
- Скажи, я можу тобі довіряти? – Жанна пильно вдивлялася в очі Вадима.
Кілька хвилин вони мовчки стояли поруч, тримаючись за руки. До них долинав шум переповненої дороги. 
- У мене досить хистке становище, - продовжила жінка, - Михайлов тішить себе думкою, що стане єдиним власником «Техно–Інвесту».
- Як таке може бути? – Вадим не стримав здивування.
Він давно мріє помститися мені, що я відшила його. Думала, його одержимість в минулому, але я випадково побачила його переписку з Антоном. Було несподіванкою, що вони часто спілкуються. Антону потрібні гроші, а Михайлову – я. 
- А до чого тут фірма? – не розумів Вадим.
- Це єдиний важіль тиску на мене. Крім фірми, в мене нічого більше немає. Це моя родина, моє дитя.
Вадим стиснув долонями плечі Жанні. Вони були такими теплими і тендітними. Жанна дістала з пачки тонку сигарету. Вадим машинально шукав свої. Взяв зі столу пачку. Потрусив – порожня. Жанна простягнула йому свої.
- Ти раніше зраджував, Вадиме?
- Що значить - «зраджував»?
- Коли кохаєш одну людину, а спиш з іншою.
Вадим мовчав.
- Так ти кохаєш свою дружину? – допитувалася Жанна.
- Тепер я не можу бути цілком впевнений в цьому?
- Скажи тоді, чому ти тут, зі мною? Чому не вдома, поруч з нею і дітьми?
- Тобі дійсно цікаво, чи ти просто так запитуєш?
- Я серйозно, Вадиме.
- Я не готовий про це говорити. Давай не будемо торкатися цієї теми, - запропонував він.
- Але мені треба знати! 
Вадим подивився на неї. Її великі сині очі стали вологими. І він подумав: як їй це вдається? Отак швидко перевтілитися з хтивої розпусниці до сором'язливої дівчинки? Може, саме це і розпалює в ньому пристрасть і змушує забути про дружину?
- Ти хочеш, щоб я відчував докори сумління? – він доторкнувся до її тонкої шкіри.
- В мене завжди було правило стосовно одружених чоловіків. Я хочу, щоб ти був чесним зі мною, - Жанна просунула провела пальцем по його губах.
- Я теж не люблю брехати,- видушив Вадим і затягнувся так глибоко, що тютюн аж затріщав.
Жанна доторкнулася губами до губ Вадима. У нього не було сил зупинитися. Він не міг противитися своїй пристрасті. Вадим абсолютно забув, що його чекає родина. Він втратив владу над собою.
Я мушу йти, - силою волі Вадим прибрав руки Жанни з шиї.
Я потрібна тобі навіть більше, ніж ти думаєш. Визнай це.
Пробач, - Вадим м’яко відштовхнув її, - зачини двері, коли підеш.
Жанна дивилася, як постать Вадима розчинялася в напівтемряві коридору. Зіниці її розширилися, як від яскравого світла.
Дідька лисого! – сказала Жанна тихо. - Це тільки початок. 
Вона зачинила за собою двері і спустилася на парковку. Додому не поїхала. Зупинилася біля найближчого генделика. Їй терміново треба випити.