Глава 7

Марина сиділа у вітальні і тиша дзвеніла їй у вухах. Вона залишила на кухні ввімкненим світло, ніби Вадим міг побачити, що на нього чекають і він швидше повернеться додому. Вона не лягала спати. Чекала на нього. Годину тому вона зателефонувала Олені, і та підтвердила, що Вадим поїхав в готель з канадцями. Чи сіла до них в машину та Жанна, Лєнка не бачила. Меблі кидали химерні тіні на стіни.

Вони були так схожі на тих чудовиськ, які роздирали Марині душу. Щоб чимось себе зайняти, Марина вирішила прибрати на кухні. Вимила плиту, почистила каструлю від пригорілого жиру. Коли вона в черговий раз занурила руку в шафу, щоб поставити чисті тарілки, намацала скло пляшки. Марина дістала вино і келих. Він залишився останній з чотирьох, що Таня з Лєнкою подарували їм з Вадимом на новосілля. Марина запросила їх справляти входини в їхнє з Вадимом перше спільне житло. 

Арендована квартира на Троєщині мало нагадувала родинне гніздечко. Доводилося переступати через хазяйські речі в кімнаті, холодильник примостився в захаращеному коридорі, бо на кухню не вмістився. А все одно Марина з теплотою згадує ті часи. Подружки скинулися грошима зі своїх мізерних стипендій, щоб не йти в гості з порожніми руками. Марина багато років берегла ці келихи як пам'ять. І не вберегла. Один за одним то Вадим, то діти розколотили їх. Кожного разу примовляючи: «на щастя». 

Марина налила вина. Залізла з ногами в крісло і залпом осушила перший келих. Вино виявилося доволі приємним, трохи солодким на смак. Тепло від нього розтеклося тілом, зігріваючи мозок, але блокувати думки йому було не під силу: Вадим надто часто став затримуватися на роботі. Ніколи раніше він не дозволяв собі повертатися під ранок. Марина випила кілька келихів, сподівалася, що допоможе не думати про чоловіка. Вона довго дивилася в темряву. Так довго, що почала бачити найдрібніші листочки на шпалерах. Розмірковувала, де вона припустилася помилки. Відмотувала спогади потроху, пригадуючи деталі аж до самого початку. Починаючи з їхньої зустрічі в гамірній прокуреній кімнаті гуртожитку. Може, вони рано одружилися? Ні, до весілля вони три роки зустрічалися.

Вона не вішалася йому на шию. Навпаки, він увивався за нею барвінком. І з дитиною вона хотіла почекати, а чоловік наполягав, що їм потрібен малюк, щоб в них було щось спільне і дуже дороге. Довго вона мордувала себе згадками, доки повіки не стали занадто важкими. Сльози на її щоках висохли, і до неї прийшло забуття. Крізь сон вона почула, як повернувся Вадим. Вона встала подивитися на годинник – 05.00. Марина пройшла повз чоловіка до спальні і лягла в ліжко. Вона не спала, чекала, що він ляже поруч із нею. Через кілька хвилин, почула, що Вадим постелив собі у вітальні. Сльози знов рясно закапотіли з її очей, зволожуючи подушку.