Глава 6

Ресторан, який Корпорація  орендувала для свята, стояв посеред лісу. Куточок мальовничої природи поруч з мегаполісом. Це, звісно, влетіло Корпорації в копієчку, але Романовський любив розмах. А ще більше він любив пустити манну в очі. Офіціанти  в білих сорочках і чорних метеликах розташувалися по залу так, щоб залишитися непомітними. Але як тільки в когось з гостей падала виделка, офіціант підхоплював її раніше, ніж вона торкалася підлоги. Жінки в елегантних сукнях виставили на показ рівно стільки своїх принад, скільки було потрібно. 

За відсутності директора Вадим  виконував обов'язки розпорядника балу. Він обійшов усіх гостей, переконався, що на тарілках достатньо закусок, а келихи наповнені, підійшов до столика біля вікна. Іноземних гостей розважали Льошик з Оленою. Олексій - людина розумна, начитана. Вміє підтримати будь - яку бесіду. Олена - красуня. Їй достатньо просто посміхатися. 
- Панове, я ненадовго відійду, - проказав він до гостей і направився до широких вхідних дверей.
У вікно він побачив, що від'їхала  його машина. Марина намагалася щось йому сказати, але він був зайнятий розмовою з головою Шевченківського району. Тому на прохання дружини відвезти її в Бортничі відбив смс-ку водію  і продовжив перервану бесіду.
- Я пропоную випити за нинішній і майбутні проєкти Корпорації, - підняв келих Вадим. 
Бокали часто  піднімалися в повітря. Тости ставали  голоснішими і відвертішими. Темряву в залі пронизували червоні та зелені промені прожектора. Запрошена зірка надривалася на сцені. Близько півночі вже ніхто не розбирав слів пісні. 

У Вадима від втоми і випитого добряче паморочилося в голові. Він вирішив освіжитися і потупцяв до виходу. Біля сходів він завернув до дверей з намальованою фігурою чоловіка. Зайшов всередину, але зачинитися не зміг – завадила жіноча ніжка, просунута в шпарину. Вадим розчахнув двері, щоб подивитися, чи не помилився він, бува, туалетом. В щойно утворений широкий отвір прослизнула Жанна і зачинилася на замок.    

- Що ти робиш? Нас можуть побачити!- Вадим виглядав переляканим. Йому не хотілося зайвих розмов завтра в офісі.
- Я скучила, - Жанна обняла Вадима за шию і подивилася на нього своїми синіми очима. 
Від цього погляду у Вадима перехоплювало подих. Мозок плавився від гарячого тіла Жанни. Він м'яко забрав її руки і вже не так різко повторив:
- Подруга моєї дружини тут. Ми ж домовилися бути максимально обережними. 
- Так, я пам'таю всю цю маячню про родинні цінності і тому подібне, - промуркотіла Жанна і зробила ще одну спробу поцілувати Вадима.
- Це не маячня. Моя родина - це головне в моєму житті.
- Твоя дружина поїхала, а решті начхати, що ти робиш.
Жанна не полишила спробу розстібнути ґудзик на сорочці Вадима і відступила на крок назад, щоб він міг краще її роздивитися.
- Тут нас ніхто не побачить.
Вона була така спокуслива. Вадиму хотілося притиснути її до себе, хотілося розчинитися в ній.
- Ти ніколи не казав, що кохаєш мене. Чому?
Її пальці ковзали по його грудях. Довгими нігтями вона злегка дряпала йому шкіру.
- Я не хотів в тебе закохуватися, Жанно. 
- Не хотів? А зараз?
- Це відбулося проти моєї волі. Я не можу думати про когось, крім тебе. Навіть на роботі важко зосередитися, Вадим щосили притиснув Жанну до себе. Його тіло горіло від її доторків. Жодну жінку він не бажав так сильно. Він не міг більше боротися сам з собою. Він давно вже програв цю битву. Ще відколи перший раз поцілував її. В нього і раніше були коханки. Але з Жанною все було інакше. Вадим ніжно торкнувся її губ пальцем. Жанна обвила руками його шию і несамовито накинулася на Вадима з поцілунками. Свідомість відмовилася підкорюватися, і Вадим миттєво спалахнув, відгукуючись на її пестощі. Він не хотів стримуватися і думати про наслідки. Коли його губи торкнулися синьої жилки на шиї, Жанна застогнала. Вадиму захотілося зірвати з неї сукню. Його долоні накрили її груди. Рухалися нижче, від талії до стегон. Жанна смикала сукню, щоб вона не заважала його рукам торкатися її гарячої шкіри.

Коханці не бачили, що металева ручка на дверях кілька разів опустилася. Вадим ще тримав Жанну в обіймах, намагаючись віддихатися. Він бачив в дзеркалі її розширені зіниці, припухлі від поцілунків губи. Вона підтягнула сукню. Вадим допоміг їй із застібкою.
-    Іди перший. Мені треба кілька хвилин. Коли ти так близько, я не зможу відірватися від тебе.
Вадим вийшов з туалету, захлопнувши двері. Завернувши за ріг, він ледь не збив з ніг Олену. Вона була добряче напідпитку, бо не відразу впізнала його.
- Ось де ти сховався?  Тебе шукає адміністратор комплексу. Хоче знати, коли подавати торт, - ледь ворушачи язиком пробелькотіла Олена.
- Я зараз розберуся. Дякую.

 В напівтемряві коридору Олена була не в змозі розгледіти, як перелякався Вадим, побачивши її. Він швидко пішов геть, а Олена, похитуючись, підійшла до дверей. Вона вже натиснула на ручку, як сусідні двері відчинилися і звідти вийшла Жанна. Олена уважніше придивилася до дверей, біля яких вона стояла, - все правильно. Це жіночій туалет. Вона не помилилася. На сусідніх дверях намальований хлопчик. Олена не здатна була зараз думати і робити висновки, тому відчинила двері і зайшла всередину.

Вадим зайшов на кухню ресторану і розпорядився виносити торт. Його зробили у вигляді ромашкового поля, над яким майоріли два прапори: український і канадський.

- На знак нашої угоди про співпрацю, - пояснив Вадим іноземним партнерам.
Чоловіка дуже потішила ця ідея, хоч він і не звик розрізати прапор своєї країни ножем. Тільки після чергової чарки міцного самогону, випитої на брудершафт з Жанною, він вирішив, що політика не має жодного відношення до традицій земляків його прабабці. Самогон привіз спеціально для цієї знакової події з Житомирської області водій Вадима. Натуральний продукт власного виробництва робив дива: дозволяв примирити спорщиків, воз'єднати закоханих(за умови, що закохані обоє походили з Житомирської області та прилеглих районів), розговорити занадто мовчазних і пробудити від тривалого сну козацький дух, який міцно приспав час і чужа земля. 
Жанна зайшла в залу, де ще танцювали ті, кого не зморила втома. Її погляд впав на панів з Канади,що нудьгували за своїм столиком. Пісні естрадної зірки, хоч і Народної артистки, були незрозумілі для їхніх вух і не бентежили душу. Вони відверто позіхали, дивилися на годинник і шукали очима Вадима, щоб вже попрощатися і поїхати в готель. В плани Жнни не входило так рано їхати додому. В порожній квартирі її ніхто не чекав. Навіть кота вона не могла собі дозволити, бо мала алергію на котячу шерсть. Жанна присіла з столик і пошукала очима Миколу, водія Вадима. Зробила йому знак рукою. Він зрозумів все без зайвих пояснень і через хвилину вже поставив перед Жанною карафу з чистою, як сльоза, рідиною. Карафа вкрилася тонким шаром паморозі.