Частина 2

Глава 1

Антон Талащук прокинувся, але не зміг розплющити набряклі очі. Він простягнув руку, щоб обійняти коханку, яка лежала поруч. 
— Нарешті ти прокинувся, котику, - ображено сказала Алла, - невже я приїхала в Карпати дивитися, як ти спиш?
— Татусь трохи втомився вчора, - Антон з трудом ворушив пересохлим язиком.
— Ще б пак! Так часто піднімав вгору келих так важко.
Алла повернулася до коханця спиною і відсунулася від нього подалі, щоб він не торкався животом її обтягнутих шовком сідниць.
— Не сердься, кицюню. Я цього не люблю, —  кожне її слово, сказане писклявим голосом, віддавалося луною в його чавунній голові, —  я обіцяю, сьогодні ми підемо, куди ти захочеш.
Алла перестала дути губки і пригорнулася до Антона. Він нього страшенно смерділо перегаром і потом. Учора він напився до нестями, Впав на ліжко, як колода, прямо в одязі. Раніше Алла роздягала його, знімала взуття і вмощувала зручніше, щоб на ранок Антон не почувався геть розбитим. Але він пив усе частіше і більше, і їй набридло бути йому нянькою. Не про це мріяла двадцятирічна дівчина, пестячи його м’яке тіло, поки дружина була зайнята справами фірми. Він мав стати для неї запорукою щасливого майбутнього. І стане.
— Не буду, —  Алла провела пальчиком по впалих грудях коханця, —  якщо ми поїдемо в гори кататися на конях.
Її пальчик спускався все нижче, до желеподібного, порослого жовтим волоссям живота.
— Коні? – злякано пискнув Антон, —  я їх ненавиджу. Від них смердить, і вигляд вони мають зловорожий. 
Він припав до великих, з темними сосками, Аллочкиних грудей. Ця дівчина мала над ним якусь магічну владу. Тіло його дружини ніколи не викликало в нього такого бажання. Воно було надто ідеальним. Правильної форми груди, тонка талія і треновані стегна – вся ця краса лякала його. Стоячи поруч із нею, він гостро відчував свою неповноцінність. На її фоні він виглядав опецькуватим і жалюгідним. 
З Аллочкою він відчув себе мужиком. Він затягнув її до свого ліжка на другий день її роботи на фірмі. На щастя, в неї не було дурних забобонів щодо сексу виключно на чистих білих простирадлах, обов’язково після всіх гігієнічних процедур. Алла завжди була готова кохатися, де б Антону не закортіло: в машині, на його великому столі в кабінеті, в тісному туалеті нічного клубу. Вона була ідеальною коханкою. Ніжною і пристрасною. Зовсім не схожою на Жанну. Чорт забирай, дружина більше вогню вкладала в промову на судовому процесі, ніж в ліжку. Як він міг одружитися з нею? Як би там не було, а фірмою вона керувала як треба. Навіть смерть Антонового батька ніяк не вплинула на хід справ, бо вона добре розбиралася в усіх процесах. Жанна вийшла заміж за Антона, бо любила його гроші. Шкода, що він зрозумів це надто пізно. Не страшно. Тепер в нього є Алла. А вона його кохає по-справжньому. Антону не треба благати її, вона чудово знає, як задовольнити чоловіка. Боже, а що вона виробляє своїм пишним задом! Коли вона шалено рухалася йому назустріч, великі полусфери її сідниць, вкриті дрібними червоними прищиками, колихалися, даруючи йому насолоду. Він впивався нігтями в її м’які плечі й гарчав від  насолоди.
—  Кицюню, хочеш кататися на конях – добре. Тільки спочатку порадуй свого татуся, —  Антон перекотився і накрив Аллу своїм спітнілим тілом. Холодна тканина  жіночої сорочки приємно холодила шкіру.
Вона скривилася і з огидою сказала:
—  Фу, іди помийся спочатку. Ти сам смердиш не краще за мерина. Вона вислизнула з-під важкого тіла коханця, —  я чекаю тебе внизу. Пані Марія смажить сирники на сніданок. Не барися.

***

Марина вже приготувала вечерю. Виглядало все дуже апетитно. Рука сама потяглася до фототоапарата. Вона часто фоткала приготовлені страви.  Спочатку робила це для того, щоб не лежав без діла  Canon, який їй подарували батьки. Звичайно, він потрібен для більш почесної місії – закарбувати в сімейні історії, як ростуть і змінюються діти. Марина фотографувала дорогі серцю кожної матері моменти: перший раз Богдан сам сидіть без підтримки, перший раз взяв у руку ложку. Ось він єдиним зубом намагається перегризти хрумку скоринку багету. По мірі того, як діти росли, Згодом фотографії в альбомі змінили тематику. Тепер зі сторінок на Марину дивилися друзі дітей, красиві моменти спортивних змагань чи кадри зі шкільних свят. Замість фотоапарата вона все частіше брала до рук мобільний телефон. Тепер для того, щоб бабуся побачила, як онук пірнає в басейн чи стрибає на батуті, достатньо кількох секунд. 
Часто Марина надсилала мамі, щоб переконати її, що вже навчилася готувати і не потребує порад.
 Якось, гортаючи свій улюблений журнал «Наталі», зупинилася на рубриці «Рецепти». Апетитні фото і опис страв під ними завжди привертали її увагу. Того дня, приготувавши фаршировану качку, Марина дістала із шухляди свій старенький Canon Digital. На великому довгастому блюді птах ледь розмістився. Що не кажи, а домашня качка з базару набагато краща за магазинну. Шпажки, які закривали розріз у черевці, Марина забрала, і гаряча гречка висипалася на край блюда. Навколо качки Марина розклала порізані скибками шампіньйони, кислі печені яблука. Прикрасила зеленню та скибками апельсину. Зробила кілька знімків. Не забула сфотографувати на телефон і відіслати у Вайбер мамі. 
Одного дня Марина вибрала найкраще фото зі своєї колекції, надрукувала у World рецепт і надіслала файл на електронну адресу журналу. Звичайно, фотографія не передавала всієї гами кольорів, але загалом вийшло непогано. Марина не сподівалася, що її рецепт опублікують. Надіслала на удачу. І яким же було її здивування, коли вона побачила свій рецепт на сторінках глянцю. Під рецептом стояло її прізвище. Марина схопила журнал і побігла в кімнату до Вадима. Він сидів у ліжку і при світлі невеликої лампи вивчав якісь документи. Марина присіла на край ліжка поклала перед ним журнал. Він побіжно подивився на сторінку і знов утупився в свої документи.
-    Ну подивись. Мій рецепт надрукували в журналі.
Вадим відклав в бік папери і уважніше придивився до фото. 
-    Дійсно, тут твоє ім’я. Я завжди казав, що ти хороша хазяйка. Тепер тисячі жінок України будуть готувати качку за твоїм рецептом. 
-    Та це так, розвага. Ти ж знаєш, я це роблю, щоб зовсім не збожеволіти від нудьги, поки діти в школі. 
Але Вадим її вже не слухав. Він знов пильно вдивлявся в сторінки з колонками цифр і графіків. 
Вадим сховався за документами. Марина жбурнула журнал на ліжко. Її дратувало те, що будь-які спроби зайнятись чимось, крім прибирання-готування сприймалися чоловіком або байдужо, або ворожо.
 Рік тому Марина взялася організовувати свято в класі сина. Вона займалася закупками подарунків для дітей і прикрашанням сцени. З вибором подарунків було найбільше клопоту. Адже треба було врахувати смаки і побажання кожного з батьків класу. Кожен день протягом двох тижнів Марина рилася в Інтернеті, шукаючи варіанти, і надсилала у батьківську групу. 
-    Цим людям взагалі зайнятися нема чим, що вони вже тиждень не можуть обрати конструктор чи книгу? – сказав він, стоячи за спиною Марини і читаючи батьківську переписку.
-    Знаєш, дуже важко догодити всім відразу. Але я впораюся. Ми майже дійшли згоди, - з посмішкою відповіла Марина.
-    Мені на завтра потрібна біла сорочка. В мене зустріч з партнерами. 
-    Я все зроблю. Не хвилюйся. Ти будеш на висоті. Як завжди. 
-    Мені здається, ти займаєшся дурницями, - скептично підвівши брову сказав Вадим.
«В порівнянні з тобою – так», - ледь не сказала Марина, але стрималася. 
-    Посвячення в гімназисти для дітей не дурниці. Це дуже важливо для всіх нас. До речі, твій син танцюватиме і розказуватиме вірш. 
Для Вадима все, чим займалася Марина було дурницями і марнуванням часу. Він вважав всіх тих, хто не зайнятий, на його думку, серйозною справою неробами. Навіть якщо ці «ледарі» робили когось щасливішими або красивішими.
-    А що важливо тоді?
-    Люди, які цілий день працюють, не витрачають кілька годин на день на пустопорожні балачки і не забирають час в інших, обговорюючи колір щоденника або зошита.
-    Я вважаю, тобі теж треба більше уваги приділяти дітям і їхнім інтересам. От ти знаєш, наприклад, чому Богдан посварився з Максимом?
-    Хто такий Максим?
-    Ясно, - Марина намагалася опанувати себе і не дратуватися ще більше, - По – твоєму, всі, хто не сидить за столом, зарившись в папери або не вміє в’язати арматуру – марно коптять землю.
-    Ну чого ти завелася, - спробував залагодити ситуацію Вадим, мені шкода твого часу і сил. Ти з таким завзяттям взялася вибирати ті подарунки, що більше ні на що вистачає часу. Макарони сьогодні були недоварені, а салат пересолений. Якщо тобі подобається – будь ласка. Якщо всі інші батьки такі зайняті, що не можуть допомогти тобі або хоча б швидше визначитися.
-    Ми поділили обов’язки. У нас дружний клас. А ти  не забудь поставити в своєму календарі помітку: 25 квітня – посвята в гімназисти. І сплануй свій день так, щоб не прийшлося виправдовуватися перед сином.
    Марина подивилася на годинник. Вадим запізнювався. Вареники скоро задубіють і їсти їх буде неможливо. Вона набрала номер чоловіка. Не відповідає. На кухню зайшов Богдан.
- Взагалі - то я їсти хочу. Що в нас на вечерю?
- Сідай. Я насиплю тобі вареники.
- Батька не чекаємо? - Наталка теж сіла за стіла. - Мені без сметани.
- Ти майже нічого не їси, - зітхнула Марина.
- Я не хочу зіпсувати фігуру. 
- Це неможливо. Ти в мене дуже струнка, - Марина поцілувала дочку в маківку. - Поклади хоч трошки.
- Ти теж раніше була стрункою, - Наталка рішуче відсунула горнятко подалі, - а тепер?
- А що тепер? - Марина опустилася на стілець, - я товста?
- Не те, щоб прям товста, але схуднути не завадить.
- Мамусю, чому ти не їси? - богдан по самі вуха замастився сметаною. Він обожнює вареники, тому Марина часто ліпить їх. Для Богдана і Вадима з м’ясом, для Наталки з сиром.
- Я не голодна, синку, - Марина крадькома обмацала свої боки. 
Де ж Вадим? Чому він не відповідає. Хоч би з ним нічого не трапилося. На дорогах кожного дня стільки аварій. Від хвилювання і слів Наталки апетит в неї геть пропав. 
- Вам час лягати, - Марина прибирала посуд в посудомийну машину. - у Богдана вже очі зліпаються.
- От Богдан нехай лягає. Мені ще рано, - Наталя стала схожа на свою бабусю. Мати теж завжди ставилася до Марини, як до нерозумної дитини не здатної вчиняти правильно.
- Наталю, не говори зі мною таким тоном.
- Ладно, не ображайся. Де батько? Ти йому телефонувала?
- Уже кілька разів. Роботи, напевно, багато, - Марина переставляла з місця на місце чистий посуд на столі.
- Щось він часто затримується. Я б на твоєму місці почала хвилюватися.
- Що ти в цому розумієш? - розізлилася Марина. Ще не вистачало, щоб власна дочка її повчала. Невже вона не має авторитету в очах дітей?
- Я вже не маленька. Якби Вовчик такі коники мені показував…
- Що за Вовчик? - перебила її Марина, - звідки він взявся?
- Ти за каструлями нічого не помічаєш навколо. Ми три місяці зустрічаємося.
- Не роби з мене дурепу. Я чудово знаю, що він до тебе ходить. Тобі ще рано мати стосунки з хлопцями.
- Не сміши мене, - пхикнула дівчина, - Карина з сьомого класу міняє хлопців, а мені рано.
Наталка розвернулась і пішла геть з кухні. Марина залишилася сидіти на стільці, приголомшена словами дочки. Це ж треба, з сьомого класу. Куди дивиться мати тієї дівчини?
- На добраніч, мамусю. - Богдан був такий милий в зеленій піжамі, що Марина не втрималася і обхопила його за рум’яні від гарячої води щічки і розцілувала.
- Ти мій хороший. Ходімо я тобі почитаю. 
Марина прилягла на ліжко поруч із сином. Він, як маленький, поклав голову їй на коліна. Марина читала “Пригоди Незнайки” в особах. Богдан дуже любив Незнайку за його веселий характер і за витівки, які той не втомлювався вигадувати. Марина так захопилася читанням, що не помітила, що Богдан заснув. Вона обережно переклала його голову на подушку і ще трохи полежалапоруч, слухаючи рівне дихання сина. 
Наталка з кимось говорила по телефону. Марина обережно, щоб не розбудити малого, зсунулася з ліжка і стала під дверима її кімнати послухати з ким вона розмовляє. Дякувати богу, це Карина, а не той байкер. Треба законом заборонити старшим хлопцям наближатися до школярок. Марина не стала заходити до кімнати, а пішла прибирати на кухні.