Глава 6

Марина пройшла у спальню і подивилася на безлад, який там залишився: зім’яте простирадло безформною купою лежало в центрі ліжка, шкарпетки і сорочка Вадима валялися на підлозі. Марина зібрала брудну білизну і віднесла в пральну машину. Скільки разів вона просила чоловіка, щоб залишав речі в ванній кімнаті! Марина намагалася привчити Вадима до порядку. Просила хоча би брудні шкарпетки не кидати біля ліжка. Але він грубо перебивав її казав, що прибирати – це її обов'язок. Тому щодня вона відносила брудні речі до кошика, а чисті розкладала в шухляді. Натирала дзеркало і кахлі у ванній, мила підлогу і готувала вечерю. Їй подобалося засинати в чисто прибраній квартирі. Зранку скрізь був порядок рівно до того моменту, поки не піднімуться з ліжка Вадим і діти.

- Мамо, ти не бачила мій зошит з математики?

– Давай пошукаємо. Можливо, впав кудись?

Марина опустилася на коліна і зазирнула під стіл.

-- Ось і він, – переможно вигукнула вона, дістаючи зошит.

Хлопчик поклав зошита в наплічник і перевірив, чи решта потрібних речей на місці. Глипнув на годинник - ще є час. Ввімкнув улюблений канал, де почалася чергова серія «Бен Тен».

Проходячи повз кімнату дочки, Марина зазирнула до неї, щоб віддати їй перекус із собою. Поклала невелику коробочку з фруктами і сиром на стіл. Наталка крутилася перед дзеркалом. Вона, як і чимало дівчат її віку, стежила за фігурою і не вживала хліба.

– Ти так збираєшся іти до школи? Звідки в тебе ця спідниця?– вже виходячи, Марина звернула увагу на вбрання дочки. Коротка спідничка майже нічого не прикривала.

-- Карина дала поносити.

-- Перевдягнися негайно!

– На вулиці вже тепло.

– До чого тут погода? Ти майже гола хочеш іти до школи?

– Нормальна спідниця, – огризнулася Наталя.

Марина зітхнула. Знов доведеться вислуховувати скарги класної. Діти навчалися в престижній спеціалізованій школі. Там панували суворі порядки і правила. Директорка особисто контролювала зовнішній вигляд учнів. І якщо з Богданом проблем не було, бо він слухняно виконував усі розпорядження, то Наталка комизилась. Не в її характері було дотримуватися правил. Вона була однією з небагатьох учнів які регулярно порушували дисципліну. Не раз Марина червоніла перед класною керівницею, обіцяючи, що «це востаннє». І ось чергове порушення.

-- Ти хочеш, щоб тебе відрахували зі школи?

– Ніхто мене не відрахує, скоро випускний.

-- Тобі байдуже, що я мало не щомісяця вислуховую за твої зальоти?

Наталя мовчки знизала плечима і взяла з полиці чорну підводку для очей.

-- Не можна робити такий яскравий макіяж на заняття. Тамара знову відправить тебе вмиватися.

-- Нехай тільки спробує, – Наталка виклично зиркнула на матір.

Марина прикусила губу. З сучасною молоддю дуже важко спілкуватися.

-- Я розкажу все батькові, -- сказала Марина, хоч знала, що дочку цими словами не налякати. Наталка чудово розуміла, що батько після роботи надто втомлений, щоб читати їй нотації. А от їй, Марині, найімовірніше, знову дістанеться за те, що вона погана мати.

Як їй хочеться, щоб Вадим допомагав їй з дітьми! Хоч би Наталку приструнив.

Але він останнім часом рідко встигає на вечерю і, приходить додому вже після того, як діти лягають у ліжко. Вечеряє, переглядаючи новини або папери, які приніс із собою, дякує, цілує Марину в щічку і лягає на канапу. Коли він поїв, йому вже не хочеться ні з ким сваритися. Він обіцяє зайнятися вихованням завтра.

Марина вирішила спробувати останній аргумент:

-- Якщо мене знову викличуть до школи, про екскурсію до Одеси можеш забути.

-- Знову мимо, - в’їдливо промовила Наталка,– гроші вже сплачені, квитки куплені на всю групу. Тож…

– Чому ти зі мною так розмовляєш? Я твоя мати. Я вимагаю трохи поваги.

-- Ну, я пішла,- Наталя вже стояла в одвірку,- дякую за сніданок, – і заторохкотіла горішками в пластиковому судочку. – До речі, я тебе дуже поважаю.

Дівчина швидко вийшла, щоб мати знов не причепилася. Марина ще щось гукнула їй в слід, але вже було пізно - вхідні двері грюкнули. Кінець навчального року, а в дівчини одні дурниці в голові. Цей хлопець, хто б він там не був, погано на неї впливає. Про це теж варто сказати чоловіку.

Марина подивилася на годинник і поспіхом натягнула кофтину.

--    Ми запізнимося. Давай взувайся, – прикрикнула на Богдана.

– Не страшно. Вчителька вчора вже під кінець уроку прийшла. 

-- Що це таке? Куди дивиться директорка? Я зайду сьогодні до неї й розкажу про це неподобство в її зразковому навчальному закладі.

– Не вздумай!. Всі вважатимуть мене стукачем.

-- Це не стукацтво, -- повчально сказала Марина. -- Діти в школі мають отримувати знання, а не бити байдики, чекаючи вчителя пів уроку. Я цього так не залишу.

– Ну мам… Зі мною тоді ніхто не буде дружити. Засміють, що я все мамі розказую.