Глава 3

Двері за Вадимом зачинилися. Марина вчепилася  руками в раковину. Вона плакала довго, не витираючи сліз. Їй шкода було вісімнадцяти років, які вони прожили разом, шкода себе, що не заслужила поваги і розуміння від чоловіка. Їй раптом стало страшно залишитися самій. Що тепер вона буде робити? Вони сварилися і раніше, але ще ніколи Вадим не вчиняв так. 
Чоловік завжди дбав про добробут родини. Страшно стало від думки, що вона не впорається з дітьми, яким потрібна жорстка рука.

    Мабуть, Маринине щастя і тихе життя комусь – таки муляло.  Не інакше, як наврочили заздрісні подружки. Тільки з Лєнкою вони продовжували дружити по-справжньому. Ділили всі радощі та жалі, хоч інколи і ображалися одна на одну. Воно й не дивно. Дружба, яка вимірюється вже не одним десятком років, не може бути безхмарною.

Із стану відчаю Марину висмикнув телефонний дзвінок. Вона шмигнула носом і взяла слухавку.

— Привіт, подруго, - почула Лєнин веселий голос. Вона ніколи не говорила, завжди кричала. -- Як справи у найкращої дружини і матері? Чаклуєш над черговим кулінарним шедевром?

Лєна завжди кепкувала з Марини. Говорила, що її треба розмістити як експонат в Музеї вірності й доброчесності.

- Лєнка, ти відьма. Як ти здогадалася? — момоволі посміхнулася Марина

- Усі жінки трохи відьми. Я ж Льошика причарувала. Хочеш рецептик приворотного зілля позичу?

- Мені воно без потреби, - Марина намагалася стримати сльози, які пекли очі.

- Не кажи гоп, подруго…

- Лєн, в тебе щось термінове? - Марина дратувалася через натяки подруги. На її думку, жодному чоловіку довіряти не можна. Ще пів години тому Марина почала б сперечатися з подругою, а тепер змушена визнати поразку.

- Це дуже терміново. Нагадую, що ми зустрічаємося завтра. В мене купа новин і одна пропозиція. Втебе голос дивний. Ти плакала?

Раптом Марині захотілося почути слова підтримки. Хоч і збиралася тримати язика за зубами, вирішила розказати все подрузі:

— Від мене Вадим пішов. Що мені тепер робити?

— Ти його вигнала? Чого раптом? Що сталося?

— Не знаю, що на мене найшло. Причепилася до нього з дурними претензіями, а він склав речі і пішов.
— Не панікуй. Може, все не так погано. Завтра зустрінемось і все обсудимо. Цілую.

Марина глянула на годинник і поспішила прибрати брудний посуд. Діти повернуться зі школи через годину, а в неї не готовий обід.

Ридати і жаліти себе часу не було. В неї ще купа невідкладна справ: розвісити білизну, дістати з морозилки м’ясо, замісити тісто на лазанью. Ще й мати збиралася приїхати, як завжди, на початку літніх канікул, Тож треба підготуватися як слід  Все має бути ідеально: чиста квартира, смачна їжа, цікаве дозвілля.  Марина вважала своїм обов’язком розважати матір, щоб та не нудьгувала. З кожним роком все важче було догодити.  Марина подумки додала до списку справ переглянути театральні афіши.

Марина швидко пройшлася ганчіркою по всіх поверхнях і ввімкнула телевізор. Скоро має розпочатися її улюблене шоу «Все буде добре». Марина поспішала помити та прибрати посуд, після сніданку до початку програми, щоб не пропустити жодної поради Надії Матвєєвої. Марині подобалося розглядати ведучу. Вона звертала увагу на кожну деталь її гардеробу. Навіть якось намагалася скопіювати її макіяж. Але найбільше Марина любила спостерігати за жінками, які з'являлися в гостях у студії, бо більшість із них були такими ж домогосподарками, як і вона сама. Внутрішній голос нашіптував Марині: «Бачиш, всі усі ці жінки отримують задоволення від щоденного приготування смачної й корисної їжі, шиття сумок із старих джинсів, йоги на підлозі перед телевізором. Чого тобі ще треба?»

Телефон знову завібрував, і на екрані з’явилося фото матері. Марина швидко провела пальцем по екрану.

-    Привіт, мамо, - серце Марини зрадливо прискорилося,- як твоя спина? Не стало краще? 

-    Стало навіть гірше, простогнала Анна Михайлівна. Я ледь піднялася з ліжка. 

-    Чому ти не підеш до лікаря? - Марина звикла до постійних скарг і не надто зважала на них. Так мати змушувала батька не відходити від неї ні на крок і від Марини чекала того ж.

-    Ці ескулапи тільки гроші деруть, а толку ніякого. Батько возив мене до масажиста. Сподіваюся, твій чоловік мене зустріне? В мене важкі торби,-- вела далі Анна Михайлівна.

Марина підкотила очі. Все одно мати не бачить, а так легше стерпіти її скарги. Мати досі не перерізала пуповину, а Марина не наважувалася цього зробити. В одній розумній книжці вона прочитала, що деяким це вдається ще в дитячому віці, а їй не пощастила. Тому Марина мусила телефонувати кожного дня у певній порі, якщо забувала, то наражалася не грандіозний скандал.

-- Я не знаю. Може, візьмеш таксі? -- несміливо сказала Марина.

-- Доню, я не депутатську пенсію отримую, щоб годувати столичних таксистів, -- роздратовано буркнула Анна Михайлівна. -- Якщо твій дорогоцінний такий зайнятий, то доведеться розщедритися.

-- У мене кекси підгорають. Люблю тебе, мамусю. Цілую.

З полегшенням вимкнула телефон і взялася готувати крем. Кекси чудово виглядали в духовці. Трохи піднялися і зарум’янилися.

 Марина все частіше стала питати порад у матері і непомітно для себе повернулася до тієї залежності, від якої тікала щойно закінчила школу. Мати знову керувала її життям, повчала та наставляла, не забуваючи нагадати про вдячність і любов. Саме мати навчила Марину вести господарство і все тримати під контролем. Вона ніколи не позичала цукор у сусідки, бо поповнювала запаси до того, як остання ложка піску розтане у каві Вадима. Останнім часом Вадим пив каву з молоком і без цукру, тож треба вчасно купувати каву, висівковий хліб і свіжі авокадо. Здорове харчування — пунктик Вадима. А слідкувати, щоб все необхідне було в холодильнику — задача Марини. Варто їй щось забути, здіймалася така буря, що падіння Берлінської стіни було менш гучною подією. Марина навчилася у матері складати перелік справ на тиждень і ретельно викреслювала пункт за пунктом, ніколи не змінюючи їх місцями. Як гравець у шахи, продумувала кожний крок, щоб убезпечити себе від падіння.