Глава 1

Глава 1

Тиха музика линула з навушників. Марина блукала мережею в пошуках вакансій. Знайшовши щось більш-менш годяще, натискала клавішу «Enter». Пробігала швидко очима і, зітхнувши, продовжувала шукати. Пропозицій було багато, але Марина раз у раз переконувалась:вона майже не підходить під описи, які розміщували роботодавці. Всі шукали розумних, досвідчених співробітників зі знанням офісних програм, назви яких Марина ледь могла вимовити. Вона вже надіслала декілька резюме, але не отримала жодної відповіді. Поки вона була в декреті, діловий світ сильно змінився. Застаріло і все, чого Марина навчалася в університеті. Треба вчити все спочатку. Єдине, що залишалося при ній і все ще було незаперечно цінним – це знання англійської мови. Та й ті потроху просідали без практики. 

Вона починала ненавидіти своє тихе розмірене життя. Напередодні, блукаючи між полицями супермаркету в пошуках сімдесятивідсоткового какао-порошку, з роздратуванням дивилася на жінку у брючному костюмі. Вона купувала готові салати  і варені яйця у відділі кулінарії! Це якесь неподобство. І одружуються же чоловіки з такими невмійками.  У Марини на вечерю була запечена риба з сезонними овочами, а на десерт – шоколадний мус.  

Ці хитання настрою були не вперше і лякали її. Марина навіть собі боялася зізнатися, що заздрить жінкам, які кожного ранку поспішають на роботу. У них є те, за чим Марина так скучила. Та як переконати чоловіка, що її бажання вийти на роботу – це не натяк на те, що їм не вистачає його зарплати. Це можливість почуватися потрібною. Бути в курсі культурних, політичних новин. І, відверто кажучи, було б приємно мати власні гроші на різні жіночі дрібнички і не просити їх у чоловіка.
Коли вона наважилася розказати про свої бажання Вадиму, той висміяв її: “Ха! Вирішила зробити кар’єру? Трохи запізнилася.”

    «Треба ввімкнути іншу музику, - подумала Марина. - Ця заколисує і заважає думати». Марина дістала свій улюблений альбом «ОЕ» і вставила диск у музичний центр. Перші ж акорди пісні поліпшили настрій. віра в те, що вона обов’язково знайде роботу, яка дозволятиме їй достатньо часу приділяти родині і не перетворитися остаточно на домогосподарку в халаті й бігудях, переповнювала й окриляла.

Колись Марина була щаслива від того, що не доведеться працювати. Їй здавалося, це зовсім не погана ідея: буде купа вільного часу для родини, для себе, для зустрічей із подругами, в – решті - решт.

  Здавалося, у Києві неможливо занудьгувати. Театри, музеї, галереї - є все, що потрібно для відпочинку, якщо маєш час. Принаймні так казали колеги Марині, коли святкували її звільнення в невеличкому кафе неподалік від офісного центру «Градос», де Марина пропрацювала майже три роки. Маленький столик був заставлений тарілками з наїдками. Посередині, на високій підставці, пишалася велика піца.
- Де б собі знайти такого чоловіка, щоб забезпечував мене, – сказала Віка. Вона допивала вже другий келих шампанського. Її густо нафарбовані очі дивилися на Марину із неприхованою заздрістю. Зараз саме наближався період звітів, коли їй ніколи було і вгору глянути. Вона швидко перехилила келих, поцілувала Марину в щічку і вибігла з кафе на зустріч із податковим інспектором.
 – Це точно. Пощастило тобі, Маринко, з чоловіком, – приєдналася Яна.– Будеш насолоджуватися життям, а мені доведеться за двох вкалувати.
    Яниного чоловіка Марина знала майже так само добре, як і свого, бо щодня чула від Яни, який він добрий і турботливий. От тільки пошуком роботи чоловік себе не обтяжував. Під час кризи багато хто залишився без роботи. Люди хапалися за будь-які пропозиції – та тільки не він. Він регулярно переглядав газети з оголошеннями, шукаючи вакансію, яка буде варта такого чудового адміністратора автомобільного салону, і залишався на канапі.
- Не хвилюйся. Знайдуть когось на моє місце. У період повального безробіття багато охочих працювати.
- Не з нашою зарплатнею. Тим паче що Вікторія давно вже думає, як би урізати нам плату. Мені її секретарка якось прохопилася. Думаю, вона захоче зекономити, і буду я за ті самі гроші гарувати сама.
– Вадим каже, що фінансова криза скоро мине. Він трохи розуміється на цьому. Ми навіть плануємо купити квартиру. Невеличку і на околиці – все ж, краще, ніж у приймах.
Яна мала дещо збентежений вигляд. В очах стояло питання, і вона таки не втрималась і випустила його назовні.
– Навіщо тоді ти звільняєшся? Могла б трохи грошенят підзаробити.
Звичайно, можна було не кидати роботу так раптово, а дочекатися законної декретної відпустки. Але Вікторія, директорка фірми, і чути нічого не хотіла – робити відрахування Марині три роки - поки та «відпочиватиме» - не входило в її плани. Тож вона дуже наполегливо попросила Марину звільнитися.
    
 Марина зайшла на кухню заварити кави. На день народження Вадим подарував їй давно омріяну кавову машину. Вона зняла з полички філіжанку з квіткою на білому боці. Її університетська подруга Лєнка захопилася ліпленням із полімерної глини. Воно й не дивно: поки чекаєш коханого довгими вечорами, треба чимось зайняти руки. Поки її Льошик відіграє свої ролі люблячого чоловіка і батька, Лєнка і бісером вишиває, і сережки – намиста робить. До речі, ще й продавати свої вироби примудряється.
- Гроші тут ні до чого, – відмахувалася вона від жартів Марини, - Льошик на мене грошей не шкодує. Просто, знаєш, приємно мати пару гривень, зароблених власними руками. 
Марина скептично посміхнулася. «Пару гривень», ну звісно. Лєнка дуже високо оцінює працю своїх рук. Наприклад, черевату філіжанку з великою блідо-рожевою півонією вона продавала за 300 гривень. Нічогенька ціна як для звичайної чашки. Марина теж не сидить без ділю     Марина натиснула на круглу кнопку на блискучій панелі апарата. Машина зафоркала і видала порцію ароматного напою. Жінка взяла філіжанку і вийшла на балкон.