Розділ 7

Розділ 7

Я поглянула на дівчину, ніби поглядом промовляючи щоб та продовжувала.

- Повернувшись додому, я застала там повний погром. Нічого не зламали і не вкрали, але безлад жахливий. А в спальні, на всю стіну вісить фото Віки. А з картки зникли майже всі гроші. Настюша, допоможи прошу. Я не знаю що мені робити. Мені дуже страшно! Хоч і розумію що я це все заслужила! – останнє вона сказала зовсім тихо.

Я запропонувала дівчині побути трохи в мене. Під наглядом. А я щось вигадаю.

Не впевнена, що саме так подіяло, пізня година, дощ чи стрес сьогоднішнього дня, але Катя швидко заснула.

А я все думала над всім тим що сьогодні дізналась.
Попри все, мені чомусь здається що «Привид» не бажав подрузі зла.

Хай навіть я вважатимусь найзатятішим оптимістом на світі, який не бажає знімати рожеві окуляри. Попри те що світ вперто намагається збити їх з мене.

В моїй голові з'явилась, одна здогадка. Досить наївна, я б навіть сказала дитяча. Але я хотіла це перевірити. Попри розуміння що це може бути дуже і дуже небезпечно. Я можу піти прямо в пастку вовка. Та блін, моє внутрішнє чуття, яке мене досі ніколи не підводило, зараз кричало, що я маю це зробити.

Вже наступного ранку, я твердо знала що буду робити. 
Правда Каті, розповідати свій трохи, а може навіть не трохи божевільний план, не стала. Попросила її просто посидіти в квартирі, і лишній раз не висовуватись. І для більшої певності, забрала її телефон. Щоб дівчина могла подзвонити до мене лише з домашнього. Принаймні вона думає що для цього. Насправді ж, я за допомогою програмки переглянула останні витрати дівчини оплачені карткою. Шкода що не можна поглянути що саме купували. Лише  сума яку зняло з картки. Виявилось що на картці в неї справді була гідна сума, вона збирала на машину. Передостанні цифри знімання були невеликими, здається дівчина розплачувалася нею в кафе, або щось подібне. Та остання, сума явно не вписувалась. Зняли майже всі гроші. Та що я відмітила, так це те, що на картці залишилась сума, за яку спокійно можна прожити місяць, може і два.

Це стало поштовхом до підтвердження моєї здогадки. Вияснивши це, я поїхала в квартиру Каті. Роздивилась там все. І знову знайшла підтвердження своєї здогадки.

Нічогісінько не зламали. Нічогісінько не вкрали. Шкатулка з коштовностями стояла в спальні на видному місці (не зачепляна) Навіть фото Віки ( Доречі досить гарне) приклеїли обережно, акуратно. Навіть речі розкидані з такою собі бережністю. Тобто, поясню. В Каті є кілька колекційних форфорових ляльок, які вона дуже любить. Вони стояли в вітальні на комоді, відведеному спеціально для них. Я кілька разів випадково ледь не розбила їх. Та зараз вони валяються по всій квартирі. Цілі! Наче їх хтось просто обережно переніс і поклав.

Ну що ж, поки все йде добре. Але залишилось найголовніше, найстрашніше і найнебезпечніше, мабуть.
Дістаю телефон, тремтячими пальцями друкую повідомлення.
Я : Вітаю. Я Настя Алесненко. Думаю ти і так зрозумів. В мене є до тебе одна розмова. Ми могли б зустрітись? 

Надіслала і завмерла в очікувані відповіді. Мені до гикавки було страшно. І я навіть не знала чого більш боялась, що відповість чи не відповість.Та на диво, відповідь не змусила на себе довго чекати.

(Привид) : Оу, я вражений. Думаю розмова піде про Катерину Мулик? 

Я : Так, і не тільки.

(Привид) : Добре. Тільки тому що ти повела себе гідно з… Де і коли? 

Я : Кафе, в якому ти зняв мене і Катю. За сорок хвилин. Підійде?

(Привид) : Добре. Тільки в мене є одна умова. Ти приходиш сама.

Я звичайно і так збиралась йти сама, але коли це поставили умовою, стало ще страшніше, ніж було до того.

(Привид) : Не хвилюйся, я тобі нічого не зроблю. Тим паче йдемо ж в людне місце. Я пишу це тому що здогадуюсь про що ти подумала прочитавши це. Я не те мав на увазі. Просто не хочу щоб ти приходила в компанії цієї Каті, чи хто зна кого ще тобі заманеться притягнути.

Здавалося б це мало мене заспокоїти, але ні! Та було вже пізно. Раз вже я наважилась, то йтиму до кінця. Відписала скупе «Ок» з неспокійним серцем пішла на зустріч.