Розділ 1
Сиджу вже кілька хвилин жалібно розглядаючи стаканчик зі своїм латте. Офіцянтка принесла наше замовлення досить швидко, але подруга все ніяк не може підібрати ракурс для фото двох стаканчиків і кількох круасанів.
- Кать, здались тобі ті фотки. Он через них нам доведеться пити холодне латте.
- Все-все, остання. Тепер допоможи мені вибрати. Яку викласти, цю – повертає до мене телефон демонструючи перший варіант – Чи цю? – показує іншу, як на мене точнісінько таку ж. Я навіть підозрюю що це одна і таж.
- Незнаю – знизую плечима – нехай буде перший варіант.
- Точно? Чи може таки краще другий?
- Хай буде другий.
- Ооо, з тебе така радниця. Викладу обидві.
-А може ти пізніше їх викладеш? Фоловери ж не образяться, що їхній улюблений блогер трохи приділить часу подрузі.
- Ага, добре як скажеш. – зовсім не слухаючи мене відповіла, не відриваючи погляду від смартфона. І здається таки викладає те фото.
Досі дивуюсь як наша дружба витримала так довго. Ми ж зовсім різні. З Катею я знайома ще зі школи. Де в нас були прізвиська «Інь та Янь» через повну протилежність і не лише характером.
Катя висока блондинка, зі світло молочною шкірою, блакитними очима та ідеальною фігурою. Прямо янгол з небес.
Я ж порівняно невисокого зросту, з довгим темно каштановим волоссям, злегка бронзоватою шкірою і темно-карими, майже чорними очима. Хоч поганою свою фігуру я не назву, не товста але і не худа, та до подруги мені далеко.
Зате характер в подруги далеко не ангельський: вперта, прямолінійна, запальна, і в деякі мірі досить жорстока. А ще в неї серйозна залежність від гаджетів, соціальних мереж і як мені здається, уваги.
Але думаю не помилюсь якщо скажу що майже половина населення світу має цю залежність.
Роздумуючи над цим, я і не помітила як швидко пролетів час і моя обідня перерва добігає кінця. Катя за цей час так і не відвела погляду від телефону.
- Ну все Катюша, була рада бачитись, та мені вже час повертатись на роботу.
- Так швидко? Ми ж навіть не попили… - дівчина запнулась побачивши порожню склянку, в той час як її ще навіть не розпочата. – Блін Насть ти ж не можеш залишити мене тут саму!
- Ти не сама. Як ти там казала в своїх блогах? З тобою завжди твої фоловери. До того ж, не всім же заробляти на життя так як ти.
Попрощавшись з подругою помчала в квітковий магазин. Навчалась я на флориста, тому що ця професія мені справді по душі.
Невеличка кравничка зустріла мене, як завжди приємним різноманіттям ароматів, і чарівною красою квітів.
- Привіт Ліз. Я вже є. – покликала свою напарницю.
Зазвичай ми працюємо по черзі, через день. Відвідувачів не надто багато, одному цілком можна справитись. Та сьогодні в нас ревізія.
Ми проведемо ретельне прибирання, переберемо всі квіти, викинем вже зів'ялі. Здавалося б нічого складного, але роботи на пів дня. Це якщо в двох. А якщо самому, то і дня не вистачить.