Глава 7. Четверта лінія

Перший місяць у Донецьку Ірина плакала двічі.

Перший — у туалеті.

Другий — теж.

Це її дратувало найбільше.

Можна було хоча б урізноманітнити місце.

Їй було дев’ятнадцять.

У Києві вона була випускницею, яку хвалили за руки.

У Донецьку руки нікому не були потрібні.

— Четверта лінія, — сказала асистентка.

Ірина стала.

— Не туди.

Переставилася.

— Ще лівіше.

Ще.

— Левченко, ви перекриваєте.

Ірина не знала, кого.

Їй здавалося, вона взагалі нікого не перекриває, бо її ніхто не бачить.

На першій репетиції Борис Андрійович навіть не запам’ятав прізвище.

— Нова.

Ірина обернулася.

— Я?

— Якщо ви нова.

— Левченко.

— Дуже добре. Відсуньтеся.

У гуртожитку було дві дівчини в кімнаті.

Наташа хропіла.

Не сильно.

Ритмічно.

Ірина три ночі не спала.

На четверту заснула.

Уранці Наташа сказала:

— Ти сама стогнеш.

— Я не стогну.

— Уві сні.

— Не може бути.

— Можу записати.

— Чим?

Наташа подумала.

— Не знаю.

Так вони подружилися.

Лариса писала з Києва.

На першій листівці:

У мене маленька партія.

Ірина тримала листівку півгодини.

Раділа.

Злилася.

Соромилася, що злиться.

Відповіла:

У нас усе добре.

Це була брехня.

Через два тижні Ірині дали вийти ближче до центру.

Не партію.

Просто змінили побудову.

Вона прийшла в гуртожиток щаслива.

Наташа сказала:

— Що сталося?

— Нічого.

— Тоді чого ти усміхаєшся?

Ірина перестала.

— Не усміхаюсь.

— Психопатка.

На третій місяць захворіла одна дівчина.

Ірина стала заміною.

Вивчила її місце за вечір.

Виступила.

Наступного дня дівчина повернулася.

Ірина знову стала в четверту лінію.

Пішла в туалет.

Не плакала.

Сіла на кришку.

Посиділа.

Потім сказала собі:

— Добре.

І повернулася.

На шостий місяць Борис Андрійович уперше сказав:

— Левченко.

Без «нова».

Вона пам’ятала це багато років.

Тепер сиділа на підлозі паризької гримерки й дивилася на номер чотирнадцять.

Ансамбль.

Пробний період.

Без гарантії.

Їй було двадцять п’ять.

Ірина розгладила папірець.

Марина зайшла.

— Що це?

— Нічого.

— Ви всі змовились із цим словом.

Ірина простягнула.

Марина прочитала.

— Чотирнадцять?

— Так.

— Лотерея?

— Прослуховування.

Марина підняла очі.

— Яке?

— Французьке.

— Коли?

— Сьогодні.

— Ти ходила?

— Як бачиш.

— Ти здуріла?

— Можливо.

Марина зачинила двері.

— Тебе взяли?

Ірина затрималася.

— Майже.

— Що значить «майже»?

Вона засміялася.

— Моє улюблене слово.

— Ір.

— Пробний період. Ансамбль.