Глава 6. Номер

П’єр з’явився в театрі в середу.

Ірина побачила його в дзеркалі.

Серце зробило дурну річ.

Зраділо.

Вона продовжила комбінацію.

П’єр стояв біля дверей із Клер.

Після класу підійшов.

— Ви тепер слухаєте музику?

Клер переклала.

Ірина витерла шию рушником.

— І раніше слухала.

П’єр засміявся.

— Я теж радий вас бачити.

— Так і скажіть.

Клер переклала.

П’єр підняв руки.

— Радий.

Він подивився, як Ірина складає речі.

— Ви думали про audition?

Вона зупинилася.

— Ні.

Брехня.

— Шкода.

— Чому?

— Завтра є одне.

— Де?

— Тут.

— У Парижі?

— Так.

— Я не можу.

П’єр подивився на Клер.

Клер:

— Чому?

— У нас програма.

— Ранок вільний до одинадцятої.

Ірина знала.

Саме тому стало страшніше.

— Я не можу просто піти.

П’єр:

— Я запрошу вас на професійний клас.

— Офіційно?

— Якщо вам так легше.

— Легше.

Він усміхнувся.

— Дуже радянська.

— Ви це вже казали.

Наступного ранку Борис Андрійович прочитав записку.

Подивився на Ірину.

— Хочете?

— Просто клас.

— Я не питав, що це.

Ірина мовчала.

— Хочете?

— Так.

— Ідіть.

Вона не чекала.

— І все?

— А що ви хочете?

— Нічого.

— Оце вже погана звичка.

Він повернув записку.

— До одинадцятої тут.

— Буду.

Сашко почув.

— Куди?

— На клас.

— Який?

— Французький.

— Вони інші?

— Відчепись.

— Значить, інші.

У залі було двадцять сім людей.

Ірина порахувала.

Не спеціально.

Вийшло само.

На столі лежали папірці з номерами.

— Name? — спитала жінка.

— Irina Levchenko.

Записала.

Дала номер.

14.

Ірина дивилася.

— What?

— Nothing.

Приколола до трико.

Чотирнадцять.

Не Ірина Левченко.

Не солістка Донецького театру.

Чотирнадцять.

Їй не сподобалося.

П’єр стояв збоку.

— Це що?

Клер:

— Номер.

— Я бачу.

— Тоді чого питаєш?

— Нічого.

Клас почався звичайно.

Ірина заспокоїлася.

Станок.

Середина.

Adagio.

Pirouettes.

На стрибках вона вже бачила, хто сильний.

П’ятеро.

Можливо, шестеро.

Вона серед них.

Стало легше.

Потім змінили викладача.

Прийшов чоловік із довгим волоссям.

Без музики показав комбінацію.

Ірина дивилася.

Плече.

Спина.

Коліно.

Підлога.

Встати.

Різко змінити напрям.

Ще раз підлога.

— Чорт, — сказала вона.

Дівчина поруч усміхнулася.