Глава 5. Той, що повернувся

Клер знайшла її після класу.

Цього разу Клер працювала лише кілька днів із групою, але Ірина зраділа їй так, ніби вони були старими подругами.

— Ти краще говориш французькою, — сказала Клер.

— Ти брешеш.

— Уже говориш достатньо, щоб це сказати.

— Оце прогрес.

Клер тримала газету.

— Пам’ятаєш танцівника?

— Якого?

— Того, що повернувся.

Ірина відразу зрозуміла.

— Так.

Клер розгорнула сторінку.

Фотографія була інша.

Чоловік виглядав старшим.

Хоча минув лише рік.

— Що?

Клер не відповіла одразу.

— Він знову говорив із західними журналістами.

— Де?

— У Москві.

— І?

Клер почала перекладати.

Не дослівно.

Розповіла.

Він сказав, що повернувся не тому, що розчарувався в Заході.

Боявся за сім’ю.

Говорив про тиск.

Про те, що його попередні слова в радянській пресі були не зовсім його.

Ірина слухала.

— Це правда?

Клер знизала плечима.

— Я не була там.

— А газета?

— Газети теж помиляються.

Це Ірині сподобалося.

Не відповідь.

— Тут ще пишуть, що після розмови...

Клер замовкла.

— Що?

— Його забрали.

— Хто?

— Не знаю точно.

— Поліція?

— Ні.

Ірина взяла газету.

Текст не розуміла.

Дивилася на фотографію.

— Може, він бреше тепер.

— Може.

— А тоді говорив правду.

— Може.

— Дуже корисно з тобою.

Клер усміхнулася.

— Я перекладачка, не Господь Бог.

Знову.

Ірина подивилася на неї.

— Що?

— Нічого.

Клер склала газету.

— Ти хотіла б із ним поговорити?

— Ні.

Відповідь вийшла швидко.

— Чому?

Ірина подумала.

— Боюся, що він скаже.

Клер не перепитала.

Увечері за столом Сашко розповідав якусь дурну історію про адміністратора театру.

Ірина не слухала.

— І тоді він каже...

Сашко зупинився.

— Левченко.

— Що?

— Ти де?

— Тут.

— Не схожа.

— Втомилась.

Марина:

— Вона сьогодні зустрічала Клер.

Сашко кивнув.

— Все зрозуміло. Інтелектуальне життя.

Ірина відклала виделку.

— Ви пам’ятаєте того танцівника, що повернувся?

Сашко:

— Якого?

— Минулого року.

Марина згадала першою.

— А.

— Він сказав, що повернувся через сім’ю.

— Ну.

— Не тому, що хотів.

Сашко перестав їсти.

— Звідки?

— Газета.

— Французька?

— Так.

Марина:

— І що?

— Нічого.

Сашко подивився.

Ірина усміхнулася.

— Справді нічого.

Він продовжив їсти.

Через хвилину сказав:

— Газета теж може брехати.

— Клер сказала те саме.

— Розумна жінка.

— На відміну від тебе?

— Я їм.

Пізніше Ірина лежала в номері.

Марина спала.

Вона думала про повернення.

Минулого року слово було м’яке.