Глава 1. Не всі

Список повісили в четвер.

Ірина побачила його ще до класу.

Не підійшла.

Навколо дошки стояло людей десять, а читати через чужі плечі вона не любила.

— Левченко, — покликала Марина. — Ти є.

— Добре.

Марина обернулася.

— І все?

— А що?

— Можеш хоча б зрадіти.

— Я ще не розігрілася.

— Страшна людина.

Ірина поставила сумку біля станка.

Сашка не було.

Зазвичай він приходив останнім, але ще до музики. Це вважалося пунктуальністю, якщо питати Сашка.

Борис Андрійович зайшов.

— Усі живі?

— Не всі прийшли, — сказала Наташа.

— Я питав не це.

Піаністка поклала руки на клавіші.

Сашко влетів у зал.

— Я живий.

— На жаль, бачу.

Усі засміялися.

Ірина теж.

Почали plié.

Після першої комбінації Сашко нахилився до неї:

— Франція.

— Знаю.

— Париж.

— Знаю.

— Марсель.

Ірина повернула голову.

— Звідки?

— Я вмію читати.

— У списку маршрут?

— На другому аркуші.

Вона не бачила другого аркуша.

— А ти є?

— Звісно.

— Звідки така впевненість?

— Мене любить держава.

Борис Андрійович:

— Мельник.

— Я.

— Якщо язик уже розігріли, може, тепер ноги?

— Так точно.

На перерві Ірина пішла до дошки.

Людей майже не було.

Два аркуші.

На першому — прізвища.

Котова.

Мельник.

Левченко.

Марина.

Ще шестеро.

Ірина прочитала вдруге.

Потім втретє.

— Шукаєш помилку?

Костюк стояв позаду.

Вона обернулася.

— Тебе.

— А.

Ірина знову подивилася на список.

Його не було.

— Може, на другому...

— Там маршрут.

— Ти питав?

Костюк усміхнувся.

— А що питати?

— Чому.

— Хороше питання.

— І?

— Не задавав.

Ірина відчула знайоме роздратування.

— Чого?

— Бо відповідь знаю.

Він кивнув на дошку.

— Дорогі платівки вийшли.

Ірина мовчала.

Костюк засунув руки в кишені.

— Не дивись так.

— Як?

— Наче ти винна.

Вона різко глянула на нього.

— Я не...

— Я знаю.

Він сказав це легко.

Саме тому стало ще гірше.

— Може, не через Ліон.

— Може.

— Ти ж...

— Ір.

— Що?

— Не треба.

Він пішов.

Ірина залишилася біля дошки.

На другому аркуші справді був маршрут.

Москва.

Париж.

Марсель.

Назад через Москву.

Дати.

Березень.

Три тижні.

Внизу дрібніше: остаточний склад після погодження.

Після погодження.

Ірина машинально торкнулася свого прізвища.

Папір був шорсткий.

— Не витреш, — сказав Сашко.

— Що?

— Прізвище.

Він став поруч.

— Костюка нема.

— Бачу.

— Він щось сказав?