Розділ IX

Ранок прийшов не різко, а ніби обережно просочився в кімнату крізь щілини штор — світлий, трохи холодний, з тим особливим відчуттям після важкого вечора, коли тіло ще пам'ятає сміх, алкоголь і надто довгі розмови, а голова вже намагається це все акуратно розкласти по місцях.

Марія прокинулась пізніше хлопця.

Лежала кілька секунд, не рухаючись, дивлячись у стелю і повільно повертаючи собі вчорашній вечір — шматками, уривками, як погано змонтований фільм. Бар. Люди. Сміх. Його голос поруч. І її власний голос, трохи надто чесний у якийсь момент, який вона вже не до кінця хотіла згадувати.

Голова боліла рівно настільки, щоб нагадати: «ти трохи перестаралась».

З кухні долинав шум — Микита вже був на ногах. Судячи з усього, збирався на роботу.

Він з'явився у дверях через кілька хвилин, вже одягнений, трохи поспішний, з тим робочим виглядом, коли думки вже не вдома.

— Я спізнююся, — сказав він просто, кидаючи погляд на неї. — Ти... сьогодні залишся тут, окей? Не рвися нікуди.

Марія повільно сіла на ліжку, притримуючи голову рукою.

— Я виглядаю настільки погано? — хрипко спитала вона.

— Ти виглядаєш як людина, яка вчора вирішила перевірити межі своїх можливостей, — спокійно відповів він і ледь посміхнувся.

Вона скривилась.

— Дуже підтримуючий висновок.

— Я добрий, — кивнув він. — Я ще навіть не згадав, як ти намагалась довести Кості, що він неправильно тримає келих.

— Це було стратегічне зауваження, — пробурмотіла вона.

Він уже майже вийшов, але на секунду зупинився у дверях.

— В холодильнику щось є. Не геройствуй з готуванням, добре?

— Я не вмію не геройствувати, — відповіла вона автоматично.

— Я помітив.

І пішов.

Перші пів години Марія просто сиділа в тиші, потім повільно переселилась на кухню. Там було світло, трохи безладно, по-домашньому. Вона поставила чайник, відкрила холодильник, ніби перевіряючи, чи вона взагалі має право тут щось брати.

Микита вже встиг вийти з дому, але вже за кілька хвилин її телефон завібрував.

Микита:

Ти жива? Чи тебе треба офіційно списати з учорашнього складу компанії?

Вона ледь посміхнулась, тримаючи чашку.

Марія:

Я жива. Але відчуваю, що мене хтось замінив на більш стару версію себе.

Відповідь прийшла майже одразу.

Микита:

Це нормальний апгрейд після твоїх нічних переговорів з шторкою у ванній і філософією життя.

Вона закотила очі, але вже сміялась.

Марія:

Я взагалі не пам'ятаю частину своїх "переговорів".

Микита:

Я пам'ятаю. Ти дуже серйозно пояснювала Кості, чому він не має права вигравати в карти, бо "в нього енергетика переможця".

Вона застигла на секунду, потім тихо видихнула:

Марія:

...я відмовляюсь визнавати цей факт.

Микита:

Я зафіксував. Є свідки.

Через кілька хвилин прийшло ще одне повідомлення.

Микита:

І ще ти вчора назвала Алекса "державним стратегічним ресурсом хаосу".

Марія вже відкрито засміялась, притулившись до кухонної шафи.

Марія:

Це звучить розумно. Я підписуюсь під цим і зараз.

Микита:

Добре. Я передам йому, що він офіційно підвищений.

Вона вже діставала продукти, ніби поступово повертаючись у нормальний ритм, і в цей момент телефон знову завібрував.

Микита:

І ще одне.

пауза

Микита:

Ти вчора намагалася довести, що плед — це соціальний інститут.

Марія завмерла з ножем у руці.

Марія:

Я більше не п'ю.

Микита:

Ти казала це приблизно 6 разів за вечір.

Вона похитала головою, усміхаючись уже тепліше, спокійніше.

Марія:

Ти зараз працюєш чи просто знущаєшся?

Микита:

Поєдную корисне з приємним.

і ще одне повідомлення

Микита:

І не готуй щось складне. Якщо кухня вибухне — я не здивуюсь.

Вона подивилась на плиту, потім на холодильник, потім знову на телефон.

Марія:

Я готую сніданок, який переживе історію.

Микита:

Я тобі вірю. На свій страх і ризик.

Вона поставила телефон на стіл і вперше за ранок відчула, що голова трохи відпускає. Не від сну. Від нього.

Марія ще кілька хвилин стояла на кухні, дивлячись у холодильник так, ніби той мав зараз сам пояснити, що саме з цього всього можна перетворити на вечерю. Порожнеча всередині виглядала майже образливо впевненою у собі.

— Чудово, — тихо сказала вона сама до себе. — Я тепер ще й кулінарний імпровізатор на мінімалках.

Вона швидко прийняла рішення і вже за пів години була в найближчому магазині. Теплий повітряний коридор супермаркету, візок, який трохи скрипів, і відчуття, що вона ніби повертається у звичайне життя, але з легким похміллям як фоновим режимом.

Вона брала щось просте — пасту, сир, овочі, хліб, трохи вина (і сама ж на це скептично подивилась), ніби збирала не вечерю, а привід не думати надто багато.