В очікуванні наївної смерті
В очікуванні наївної смерті
Скотобійня в нашому місті була поруч з моїм будинком, а на сусідній вулиці – дурдом. Іще був бордель і банк. Геніальне місто для смерті, в яку вдивляєшся як у знайому дівчину. Люди як живі трупи, як сірі тіні, як верблюди снували містом, а я був один у пустелі натовпу, не скажу, що самотній, але чимось холодним віяло з моїх очей. Мені давно хотілося зникнути, життя має багато трагічних зиґзаґів, які мандрують за людиною, допоки її не розіб’ють як стару вазу нові господарі.
Я глянув їй у очі та побачив у них чужі мрії, чужий світ. Вона усміхнулась до мене, стоячи навпроти якогось хреста. Місячна ніч, усюди було чути битву, крики людей що горіли, жіночих голосів не було чути давно, усюди були спотворені муміфіковані попелом тіла. Вона засміялась – я упізнав усмішку незнайомки, яка була у клініці, психічнохвору з божевільні. Я ховав її живу дитину – жіноча біла сорочка ставала червоною, а сама вона впала мертвою. Я піднявся з колін, її кров припала мені до смаку, тоді почав відчувати її думки, які зі сміхом бігли за мною. Роздався крик: «Ми на тебе зачекаємо!». Хоча то кричав до мене ворон. Я усміхнувся й побрів у напрямку криків, які кликали ніжну та наївну оголену смерть.
#3838 в Сучасна проза
#4102 в Різне
Відредаговано: 02.01.2019
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
